Не Галя. І не балувана. Як маріупольчанка відновлює в Латвії виробництво напівфабрикатів, - ФОТО

Влітку 2020 року родина Дібрових відкрила в Маріуполі перший цех-магазин з виготовлення та продажу домашніх напівфабрикатів «Балувана Галя». Це відомий в Україні бренд, проте в Маріуполі про таку смакоту ще не чули. 

Люди звикли, що в супермаркеті можна придбати готові пельмені або вареники, але нічого спільного з домашніми вони не мали. І тут раптом з’являється «Балувана Галя».  Приходиш у магазин, а там – велика скляна вітрина, а за склом – акуратні жіночки в халатах, рукавичках, шапочках ліплять руками пельмені, крутять голубці. І ти розумієш – як удома, по-домашньому.

Маріупольські господині дуже швидко полюбили смак цих напівфабрикатів. Ольга каже, що в їх перший магазин на Східному приїжджали люди з усього Маріуполя.

«І стало зрозуміло, що треба розвиватись, відкривати нові магазини в різних районах», - розповідає Ольга Діброва.

На початок повномасштабного вторгнення в Маріуполі вже працювали 9 магазинів та 4 виробництва.

«Ми весь час вкладалися у розвиток. «Балувана Галя» - це франшиза. Нас навчили, як треба робити, але обладнання, приміщення, персонал – це все власні інвестиції. Все, що заробляли, вкладали у відкриття нових закладів. Зараз це все втрачено. На жаль, на початок війни ми не встигли навіть повернути те, що інвестували…»

24 лютого родина Дібрових прокинулась у себе дома від звуків вибухів. 

«Ми ніяк не очікували, що в Маріуполі буде творитися таке пекло. Вірили, що місто захищене. Вірили Президенту, який обіцяв нам шашлики на травневі свята. Тому і їхати нікуди  з міста не збиралися. Ми мешкали в багатоповерхівці на вулиці Пилипа Орлика.

Майже одразу до нас зі Східного приїхали мої батьки та мати чоловіка. Там вже с перших годин було дуже страшно. Так ми всі разом і чекали, коли закінчиться весь цей жах. Нікуди не ходили, в підвал не спускалися. Були весь час в своїй квартирі. Вікна всі позакладали, чим можна було. А під час обстрілів сиділи у коридорі та ванній кімнаті. Ось і все наше сховище.

Враховуючи наш бізнес, запаси їжі у нас були. Ще поки можна було пересуватися містом, ми частину продуктів віддали волонтерам, частину роздали нашим співробітникам (а їх вже було 90 чоловік), собі в квартиру привезли. Тобто ми не голодували. А от з водою були проблеми. Топили сніг, збирали воду з труб у дитячому садочку поруч. Виживали, як всі.

15 березня ми зробили першу спробу виїхати з міста. Поїхали за машинами в гаражі, вирішили їхати з міста двома машина. Але коли ми намагались виїхати, по нас відкрили вогонь денеерівці. Машину батьків прострелили. На щастя, серйозно ніхто не постраждав, тільки маму порізало битим склом.

Нас зупинили ці люди з «ДНР» і сказали, щоб ми нікуди з гаражів не виїжджали, бо тривають бої, і ми не проїдемо. Уявіть, ми не взяли з собою ані теплих речей, ані запасів їжі. Думали, що через декілька годин вже будемо у Бердянську, а вийшло так, що опинились в холодному гаражі – без їжі та води. А на вулиці – мороз мінус 10.

Добре, що зустріли там знайомого волонтера, Ігоря (якщо не помиляюсь). Він розвозив їжу людям, а коли потрапив під вогонь, то вже не міг того робити. У нього трохи залишалось їжі, і він дав нам дві пачки макаронів, трохи води, коробку цукерок для дітей.

Ми скооперувались із ще однією родиною, яка там, в гаражах, переховувалась від обстрілів. У них був мангал, картопля, тож ми так гуртом і протримались.

А через три дні побачили, що люди стали виїжджати активно, і зрозуміли – є коридор. Швидко зібрались та поїхали на Бердянськ», - розповідає Ольга.

Вони поїхали за кордон, у Латвію, тому що там давно вже мешкала сестра Ольги Дібрової. Там і залишились. 

Але ж треба було якось жити далі. Тому родина подумала, а чому не спробувати відродити свій бізнес тут, у Латвії.

«Насправді, це не так складно. Для українців тут великі преференції. В багатьох питаннях ідуть на зустріч. Всі допомагають. Ми взяли на аутсорсінг бухгалтера, яка розуміється на місцевих  законах. Хоча я і сама більшу частину життя працювала бухгалтером, тож намагаюсь вникати.

Знову довелось покупати необхідне обладнання. На підготовку, ремонт, придбання всього необхідного пішло приблизно три місяці.

 10 грудня ми відкрили свій магазин з фудзоною у Ризі. В історичному місці – на Центральному ринку. Там орендували невеличке приміщення, і тепер в нашому магазині можна не тільки придбати пельмені, вареники, а і скуштувати».

Ольга каже, що асортимент в Ризі набагато менший, ніж той, що був у Маріуполі. Вона просто ще не впевнена, як будуть сприймати латиші ту чи іншу продукцію, тому і не поспішає.

А от пельмені в Латвії люблять так само сильно, як і в Україні. І вареники, і солодкі млинці. Особливо млинці з яблуками. В Україні такі були не дуже популярні, а от у Ризі розлітаються.

«Приблизно половина наших покупців - це місцеве населення. Але, звісно, дуже багато українців відвідують магазин.  Навіть приходять наші постійні клієнти ще з Маріуполя. Хоча, якщо чесно, я не дуже люблю спілкуватися про Маріуполь. Знаєте, це як палкою в рані копирсатись. Дуже боляче».

Зараз на маленькому підприємстві Ольги Дібрової у Ризі працюють три українки – із Волновахи, Нової Каховки та з Херсонської області. Брати на роботу українок – це принципова позиція власниці закладу. Вона добре розуміє, як важко нашім жінкам знайти роботу за кордоном, тому і допомагає, як може.

В планах у Ольги – розвиватись, розширювати асортимент продукції. Є бажання відкривати нові магазини. 

Взагалі Діброви з оптимізмом дивляться у майбутнє. Діти адаптувались в нових умовах, легше, ніж їхні дорослі батьки, опанували мову. Бізнес складно, але розвивається.

Проте, попри все, родина мріє повернутися до рідного Маріуполя.

«Сподіваюсь, що після повернення України в Маріуполь, після відбудови міста ми з родиною зможемо повернутись. Але ніхто не знає, коли це стане можливим. Тому живемо тут і зараз», - каже Ольга Діброва.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube