Про вчительський подвиг і вчительську зраду

В Києві терміново евакуюють дітей зі шкіл через анонімне повідомлення про мінування. В Кривому Розі діти зустріли 1 вересня у бомбосховищі через повітряну тривогу. Другий рік поспіль діти в Україні вчяться в екстремальних умовах. Діти вчаться, педагоги – вчать, з вірою, що в майбутньому ми разом зможемо побудувати таку країну, в якій не буде війни, яка буде настілки сильною, що на неї просто ніхто не наважиться напасти.

Саме про це сьогодні казали директори українськи шкіл, вітаючи дітей і батьків з початком нового навчального року.

В Маріуполі сьогодні розпочали роботу шість дистанційних загальноосвітніх шкіл та ліцей, який працює офф-лайн. Вони  прийняли на навчання  5056 маріупольських дітей. Це справжній подвиг – працювати в таких умовах вчителем. Без рідного міста, без рідних стін – у віртуальному Маріуполі, але з купою зовсім не віртуальних життєвих проблем. Тому ми безмежно вдячні кожному вчителю та вчительці, які знайшли в собі сили після всіх тих жахів, що пережили, увійти у віртуальний або реальний клас і сказати: «Доброго ранку, ми з України. Діти,  сьогодні ми разом з вами починаємо будувати нову країну. Нам треба багато працювати, бо патріотизм – це не вишиванка, це багато-багато праці заради країни, яку ми любимо».

На жаль, половина маріупольських вчителів обрала інший шлях. Він легкий, але ганебний -  зрадити все, чому самі навчали дітей, і в той час, коли твоя країна стікає кров’ю, пристати на бік тих, хто її намагається вбити. Рівно половина тих, кому ми в Маріуполі довіряли своїх дітей, виявились цієї довіри не гідними. 

Дискусія про те, чи варто засуджувати вчителя-зрадника, триває досі. Але ви просто подивіться на дітей, що залишилися в окупації. Що вони кажуть, що роблять, чим займаються у своїх окупованих школах, і сумнівів у тому, яку відповідь обрати, не залишиться.

Росія розуміється на пропаганді, тому не шкодує грошей на неї. Її основна цільова аудиторія – це пенсіонери і – ДІТИ. Адже завтра саме ці діти будуть формувати суспільні настрої. Тому ми бачимо нову шикарну школу, яку побудували з нуля в окупованому Маріуполі. Її урочисто відкрила сьогодні колишня директорка технологічного ліцею Вікторія Бондарева. Зрадниця.

Школа сучасна, красива, немає що додати. І пропагандистська наскрізь. Ззовні і зсередини вона вся розписана цитатами путіна. У такий спосіб окупанти закладають у голову дитині: подивись, тобі ж тут гарно, дякуй за це путіну, дякуй за це російській федерації.

Спиратися цьому дитяча ще не сформована свідомість не може. Як буде жити з цим ця дитина надалі? Що буде робити після деокупації, поки що не зроуміло. Єдине чому вона навчиться в такій колаборантській школі, дивлячись на своїх вчителів, які чи то брешуть їм зараз, чи то брехали раніше, при Україні, – це професійно брехати з впевеністю, що така поведінка і є нормою. І тому пробачати вчителів неможна. 

Голоси, які звучать на захист вчителя-зрадника, виправдовують зраду тим, що треба ж якось жити в окупації.

Але це не є виправданням. Бо неможливо проміняти шматок хліба на спаплюжену дитячу душу. Це не рівноцінна заміна. 

Ті педагоги, які це розуміють, не працюють у школах, навіть залишаючись в окупації. А є такі, що намагаються опиратися російські пропаганді.

В російській школі №12 в Пермі вчителі цілий рік саботували пропагандистські наративи про війну, які їх змушували насаджувати дітям. Вчителі вирішили, що вони в стінах школи не будуть пропагувати війну, не будуть пускати до школи Z-військових, які повернулися з війни, не будуть малювати ці фашистські символи на школі і у класі. Цілий рік педагоги захищали дітей від пропаганди війни. 

В кінці кінців, школою зацікавилась ФСБ, вони прийшли з перевірками до школи. І 1 вересня 2023 року 12 вчителів цієї пермської школи вимушені були звільнитися разом з директором. Так, вони втратили роботу, але вони не зрадили своїх принципів і своїх дітей. В країні, яка вбиває дітей, краще втратити роботу, ніж бути дотичним до її злочинів. 

Мені б хотілося, щоб маріупольські вчителі, які залишились в окупації, нарешті це збагнули.

Анна Романенко

Авторська колонка  - це тип матеріалу, в якому автор висловлює свої власні думки. Думка автора може не співпадати з позицією редакції.