Відновлений Маріуполь має бути екологічним. В не екологічному ми вже пожили, - Наталя Гаєцька

Наталія Гаєцька, керівниця організації Mariupol zero waste, та її колежанки важко вибиралися з оточеного міста. Тепер вони живуть у різних містах та країнах, але попри все продовжують піклуватися про екологічне ставлення до навколишнього середовища у різних сферах життя. І мріють ще побачити своїх металевих “рибок”, які встановили біля моря для збирання маріупольцями пластикових виробів.

Навчати заклади гостинності по всій країні 

Пані Наталія з 20 вересня 2022 року живе у Львові. Разом з нею евакуювалися двоє літніх батьків та чотири тварини. У співпраці з херсонською організацією, яка теж частково виїхала до Львову, маріупольці реалізують вже другий потік проєкту з екологізацієї закладів гостинності.

“Він спрямований на те, щоб знизити кліматичний слід закладів гостинності - готелів, ресторанів, кав'ярень, навіть садиб, де приймають гостей. У нас є велика теоретична частина з дослідженнями та практична частина, де беруть участь понад 40 закладів: ми співпрацюємо з різними муніципалітетами майже усіх регіонів України, які хочуть екологізуватися, але не знають, з чого почати”, - пояснює пані Наталія. - Це важливо, тому що сфера гостинності, з одного боку, продукує багато відходів. Ми працюємо в сфері поводження з відходами і пропагуємо безвідходне споживання. Але дуже важливо розуміти, які методи є правильними, а які — не екологічні, а тільки здаються такими, тобто важливо уникати так званого гринвошингу”. 

На жаль, приклади такої вдаваної екологічності, в Україні не поодинокі. В Європі не можна написати приставку “еко”, чи “грін” на все, що завгодно,  як це можна було до недавнього часу в нас - ти маєш це довести сертифікатом. Тому з’являлися такі псевдоекологічні речі, як пакетики в одному з відомих супермаркетів, які анонсувалися, як ті, що розкладаються за три роки. Тобто, апелювали до екологічності. Насправді, каже пані Наталія, це був той самий поліетиленовий пакетик, який просто протягом трьох років розпадався на мікропластик.

“А мікропластик розповсюджується в довкіллі, потрапляє в воду, в ґрунт, в повітря, в легені, навіть у плаценті мікропластик знаходять, - каже вона. - Але його не видно, тому вони вирішили, що можна це називати “еко”. Зараз ми ближче до європейських норм, тому на  сьогодні ці пакетики, здебільшого вже замінені на біорозкладні, наприклад, з кукурудзяного крохмалю. За сертифікатами їх рекомендують до компостування. Але у нашій країні є можливість компостувати такі біополімери виключно у домашніх умовах, а не в промислових. Industrial Compost в Україні не використовується. Тому, наприклад, посуд або пакети з позначкою “Industrial Compost” — це теж гринвошинг.  Все це так само кинуть на звалище”. 

Екологиня пояснює, що вони навчають шукати по-справжньому екологічні рішення, які знижують вуглецевий слід від діяльності закладу або компенсує цю діяльність дійсно корисними екологічними рішеннями. Тобто, усе довготривале, багаторазове – це все екологічні впровадження, які варто брати як приклад закладам гостинності.

А з іншого боку, каже екологиня, сфера гостинності – це дуже вагомий агент впливу. Бо через цю сферу проходять щодня дуже великі потоки людей. Більшості людей мають улюблені заклади, і такі заклади можуть впливати на своїх клієнтів власним прикладом, мотивувати та заохочувати їх до свідомого споживання, до того, щоб ввести більш екологічний спосіб життя.

“В їхній душі можна посіяти те сім'я екологічності, яке зійде і допоможе нам разом рятувати наше довкілля заради нас самих”, - каже пані Наталія. - Заклади ми обирали з усієї України через конкурсний відбір, вони пройшли навчання та виконували завдання. До десяти переможців ми їздили у відрядження, проводили в них морфологічний аналіз відходів, щоб зрозуміти, куди рухатися: ми консультуємо заклади, як їм краще екологізуватись”.

Заклади, що беруть участь в цьому проєкті, отримують безплатні консультації, які допоможуть їм стало розвиватися- як екологічно, так і економічно. По закінченню вони отримують дипломи та сертифікати. Зокрема, за словенським досвідом, сертифікуються не тільки заклади, а й окремі події, які вони проводять.

Маріупольські металеві “рибки” чекають 

У Маріуполі організація теж впроваджувала багато проєктів. Останній рік, каже пані Наталія, запам’яталися два великі проєкти. Великий проєкт зі збору небезпечних відходів від населення був у стадії реалізації на момент повномасштабного вторгнення. Разом з муніципалітетом вже встановили контейнери для збору небезпечних відходів у різних районах міста, провели інформкампанію, але втілити його до кінця завадила велика війна. 

Ще один — “Re-Mo-Re”, який стимулював містян відповідально ставитися до чистоти прибережних територій. 

“У нас у Маріуполі дуже велика пляжна зона, є кілька великих пляжів, на яких не було системи поводження з відходами, тільки вивіз змішаного сміття. Ми зробили такий частково творчий проєкт, - згадує керівниця. -  Разом з нашим муніципалітетом розробили та встановили п'ять великих красивих металевих риб — скульптур, які встановили на пляжах міста для збору вторсировини, з інформаційними табличками. Цей проєкт результаті всім зайшов, всім сподобалося. У нас майже не було такого, що туди кидали те, що не можна.  Дітям дуже подобалося “годувати” тих рибок бляшанками.  А інформаційні таблички розповідали, що це, навіщо це потрібно, як і що туди можна кидати”.

Ці рибки, каже пані Наталія, досі чекають нас на узбережжі. Бо певний час активісткам навіть надсилали фото рибок. Зараз вже й надсилати нема кому — в окупованому Маріуполі у пані Наталії не залишилося нікого зі знайомих... 

Уся команда Ініціативної групи Mariupol Zero Waste врятувалась, виїхала з Маріуполя до різних країн Європи, двоє зупинилися у Львові. Цього року вони реалізували також важливий командний медіапроєкт "Екорезиденти: Пригоди маріупольців за кордоном”. У межах проєкту представили свій “інсайдерський” досвід поводження з відходами у Європі: Форте дель Мармі (Італія), Берлін (Німеччина), Люксембург (Люксембург), Тбілісі та Батумі (Грузія), Габчікове та Братислава (Словаччина), Львів (Україна). Активістки використали не тільки особистий досвід, але й знайшли локальну інформацію щодо правил, законів, програм та практик з обраних тем, яка може допомогти переселенцям розібратись в тому, як заведено поводитись з відходами та ресурсами в інших державах та як використати це на практиці. 

Також провели анкетування переселенців щодо вражень від системи та практик поводження з відходами та ресурсами в місцях перебування. Інформацію, яку отримали під час анкетування, врахували під час складення Листа-пропозиції до органів влади Донецької області та Маріуполя, де запропонували представникам влади активно долучати громадський сектор до розробки планів та стратегій для майбутньої відбудови. 

На фото - картина з пластикових кришочок

Вибралися з чорної діри 

Повномасштабне вторгнення пані Наталія зустріла в Маріуполі, вибратися звідти вдалося  дивом: виїхати жінка мала тільки разом зі своїми дуже літніми батьками та чотирма тваринами. 

“Те, що треба виїжджати, люди зрозуміли з першого дня, тому що у нас усе почалося одразу: 

обстріли, відключення електрики, води, газу, зник зв’язок. Але у мене такої можливості виїхати практично не було, - згадує пані Наталія. - Я жила у квартирі на восьмому поверсі на Східному мікрорайоні. Потім мені вдалося перевезти батьків і тварин до квартири колеги в Приморський район міста -  вона встигла нас проінформувати, де взяти ключ. А так зв'язку не було, ми взагалі нічого не могли дізнатися. Ми там просто опинилися в чорній дірі”...

Пані Наталія каже, що спеціально облаштованого сховища, як такого, не було – люди переховувалися у звичайному підвалі. Виживали завдяки тому, що встигли купити в останній день роботи магазинів, і тому, що було у квартирі.

“Більше продуктів не було де взяти, я розподіляла, але не знала ж, скільки доведеться жити в облозі, тому цей розподіл був дуже умовний. Ми готували на вулиці, на багатті, я бігала, шукала гілки: від обстрілів падали гілки, бо інакше неможливо деревину було знайти для вогнищ, - каже пані Наталія. -  З водою нам просто пощастило, бо поряд було джерело, де можна було певний час брати воду. Інші люди просто збирали сніг... У нас був дуже холодний березень, тому збирали сніг і топили воду”. 

Чотирьох котів, яких пані Наталія не могла кинути напризволяще, годували залишками корму, який вона розводила з кашею. Вона згадує, що постійно думала, де здобувати їжу для людей та тварин.

“Одна з сусідок, бізнесвумен з власною автівкою, сказала, що треба їхати...  Але ніхто не наважувався, бо тоді нас страшенно бомбили - буквально кожні кілька хвилин, не просто обстрілювали, а кидали бомби з літаків... Їхати було страшно, а залишатись теж, тим більше, що я не хотіла опинитись в окупації. Тому, вважаю, нам дуже пощастило, що людина запропонувала сісти, а хтось відмовився від цього міста. Знаю, що ті люди потім виїхали іншими шляхами. А я запхалася туди сама, посадила батьків... Батько був після операції, ледь пересувався. І навіть тварин вдалося... Я казала, що я забираю всіх або не їду взагалі”...

Пані Наталя згадує, як вони дуже довго вибиралися: під час евакуації навіть довелося ночувати десь в сірій зоні. На щастя, їм допомогли знайти пальне, бо воно закінчилося задовго до місця, де можна було його купити. 

“Тільки в Запоріжжі ми вже видихнули, зрозуміли, що ми вдома. І після цього я поїхала до Львова, тому що львівські колеги мене сюди покликали. Вони нам допомагали навіть координувати шлях, коли у нас з’являвся зв’язок, - згадує жінка. -  Маріуполь був оточений повністю, з усіх боків. Я навіть перестала рахувати блокпости, які довелося перетнути. Проблеми були майже на кожному. Десь більше, десь менше. Були кадирівці, які нас не пустили, на виїзді з Маріуполя стояли якісь молоді російські хлопці, які просто сміялися, їм було дуже весело. Всякі були. Могли сказати - відкривайте багажник, і в деяких людей все викидали, передивлялись, люди не могли зібрати речі. Нам пощастило, наші речі не дуже чіпали, бо ми казали з той жінкою, що нас вивозила, що ми зоозахисники, вивозимо тварин. Вони дуже дивувалися, що нам взагалі до тварин, але пропускали. Думаю, що трішечки коти за нас молились своїм котячим богам!”

Повернутися, щоб рятувати екологію міста 

Пані Наталія впевнена, що після деокупації обов’язково має повернутися до рідного міста — якщо не жити, то допомагати відроджувати місто та впроваджувати принципи екологічного відновлення. 

“ Я повернутися для того, щоб побачитися з містом, щоб подивитись, що можна зробити для нього. Ми дуже сподіваємось й надалі робити екологічні проєкти для нашого міста, каже екологиня. -  Те, що хтось зараз каже, що треба відновлювати промисловість, для нас це дивно. Бо це ж які гроші треба вкласти! У нас багато містян бачать місто як зону, яка залежатиме, в основному, від моря та туризму. Тому наші проєкти якраз будуть доречні: сподіваємось, що з нами захочуть спілкувати та міська влада, яка буде після деокупації... І ми вважаємо, що планувати треба тільки зелене відновлення на основах екологічності, тому що не екологічно ми вже пожили, і ми вже не можемо собі це дозволити. Зараз настільки все зруйноване, що нове треба робити тільки екологічно”... 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube