Подаруй собі світло! Маріупольці в Одесі допомагають зробити світ навколо трохи яскравішим, - ФОТО

Катерина та Андрій Єрмоленки задумали новий яскравий бізнес ще у Маріуполі: до послуг з прикрашанням свят, яким займалася Катерина, вирішили додати створення неонових вивісок та яскравих подарунків. У лютому 2022 року їхню ідею підтримали міжнародні донори, але кошти на її реалізацію довелося використовувати вже на новому місці — в Одесі. Як вдається додавати світла у складне життя в країні, де йде війна, підприємці розповіли сайту 0629.

Wonder – виклик страхам та сірості 

- Ми робимо коштовні неонові вивіски для бізнесу та дому. Це можуть бути вироби зовнішньої та внутрішньої реклами з гнучкого неону, а для дому - неонові написи або картини на замовлення, індивідуальні надихаючи написи або якісь логотипи для маленьких брендів, YouTube-сторінок блогерів, стрімерів тощо. В цілому, робимо все, що пов’язано з бажанням заявити про свій бренд або про свою особистість. А якщо це зробити з неону, це буде яскраво, буде класно світитися і задавати гарний настрій та особливу атмосферу.

Мені здається, люди, які живуть в Україні, мають внутрішню потребу якось прикрашати своє життя, йти вперед, робити щось для себе, для розвитку свого бізнесу чи себе, щоб не застрягати у думках про життєві реалії. Бо з тим нам, думаю, довго жити. Тому люди навіть підсвідомо намагаються прикрашати та створювати атмосферу затишку.

Зараз бізнес більш активний, ніж пів року тому або рік, тоді було зовсім важко. А зараз ми бачимо, що якісь маленькі ФОПи дозволяють собі зробити невеличку вивіску або надпис для настрою - вже буде гарно в їхній маленькій затишній кав’ярні. 

Одеські будні — все з нуля

-  Ми працюємо вдвох, орендували приміщення, бо станом на зараз в нас вже є два великих верстати. А вони шумлять, димлять, тому ми знайшли собі окреме приміщення на 60 квадратів, яке знаходиться у напівпідвалі. Є маленьке віконечко, але це майже підвал — працюємо навіть під час тривог. Усе обладнання нове - ми нічого не змогли вивезти, окрім родини та тварин.

Але хоч і придбали його вже в Одесі, перший грант отримали ще у Маріуполі, коли запропонували свою ідею для грантової програми для розвитку підприємств Донеччини. Ми ще тоді нічого не робили з неоном: я займалася оформленням свят, але хотілося ще якусь нішу знайти, щоб міг працювати чоловік. 

Тож, ми зробили як приклад неонову сніжинку, вона навіть була не на акрилі, як ми робимо зараз, а просто на металі - обтягнули гнучким неоном, створили бізнес-план, розповіла, що я продовжуватиму працювати у сфері оформлення свят, а мій чоловік буде займатися майстерною, виготовлюючи декор для мене, для інших декораторів з України та спробувати виробляти ще рекламні вивіски. І нам підтвердили цей грант — ця звістка прийшла нам на пошту 20 лютого 2022 року. А потім почалася велика війна. 

А через кілька місяців нам написали з фонду - так ви збираєтеся брати кошти? Я навіть хотіла поміняти ідею проєкту - війна йде, які вивіски! Але вони наполягали: беріть, що є, і робіть свої вивіски. На той момент кожен верстат здорожчував на 40 відсотків, тож, додали свої, орендували приміщення, привезли наш перший фрезерний станок. У нього навіть ніжок не було — лежав просто на полу. Що робити — зварили ніжки, зробили стіл, почали вчитися на ньому працювати. Наробили купу експериментальних виробів - для себе, друзів, сфотографували, комусь подарували. Треба ж було підготувати контент для сторінки в Інстаграмі! 

Головне — не зупинятися

- І так потрошечку-потрошечку ми розгойдувалися. Не скажу, що ми працюємо, як наші конкуренти, й маємо постійні замовлення, але кожен день ми на роботі, маємо замовлення. Працюємо по всій Україні. Згодом знайшли інформацію, що “Бізнес Дія” теж дає гранти на підприємство — не дуже сподівалися, але швидко отримали допомогу і купили лазерний верстат та інструмент. Зараз ми ще один грант опрацьовуємо -  буде один верстат.

Наші клієнти переважно підприємці. Якщо чесно, я думала, що переважно ми будемо працювати з бізнесом. Але 50% замовлень зараз - це подарунки. Індивідуальні написи, дитячі імена для новонароджених, щоб над колисочкою повісити. Це прикольно, зручно, економно. Замовляють неонові серця, якісь картинки прикольні. Наприклад, ювіляр любив ретро-музику, ми йому зробили яскраву платівку, яка ставиться на стіл. 

Хто продає онлайн, замовляють собі невеличку візитівку, ставлять її на стіл та знімається свій контент — люди краще запам'ятовують логотипи. Робимо вивіски для малого бізнесу- наприклад, для салонів краси чи магазинів. Просто зараз поїде до Києва об’ємна вивіска “Велика ферма” — для магазина. 

Земляки з Маріуполя частіше замовляють символічні подарунки - ми робимо кубічні світильнички з дерева, і там напис - “Маріуполь”, або якийсь можемо зробити логотип за бажанням клієнта. Це більше доступний сегмент  - вироби коштують до тисячі гривень. І це на подарунок відправити приємно та доступно. 

Справи з минулого життя 

Можливо, це добре, що ми не встигли нічого купити. До речі, ми тоді ще шукали по Маріуполю приміщення для студії — на той момент я вже два роки займалася оформленням свят. Частіше за все — дитячих. Бо я працювала вихователем з дитячого садочку, а коли звільнилася, бо збиралася разом з чоловіком їхати на заробітки за кордон, я дізналася, що я буду мамою. Це для нас було справжнім дивом, і ми вирішили залишитись вдома. Придбали будинок, хотілося щось таке придумати, щоб ми могли працювати у Маріуполі, зокрема я у декретній відпустці. І мені прийшлося до душі займатися повітряними пульками. Інстаграм-користувач мені повірив, я їм розповідала та показувала все, що роблю на своїй сторінці в  Інстаграмі. 

За два роки справи пішли - Андрій цілими днями розвозив замовлення з гелевих кульок. А оформлювати фотозони ми їздили вдвох, залишаючи дитину на бабусь. Пандемія нам трохи “допомогла” -  люди не виходили з дому, а свята хотілося. Тож, ми й дітям подарунки купували, привозили кульки та квіти. Усе, щоб наш клієнт був задоволений. 

І вже дійшли до того моменту, коли працювати вдома вже незручно і потрібно було відкривати студію повітряних кульок, щоб клієнт міг приходити, обирати, замовляти. Ми вирішили шукати приміщення, планували відкрити у квітні або травні. Їздили по Маріуполю, думали, де краще, скільки ми можемо дозволити коштів на оренду, підготували вітрини, але не зняли приміщення. 

50 днів в оточенні 

- Не встигли нічого. В оточеному Маріуполі залишилися на цілих 50 днів. Ми жили на Східному, у нас швидко виключили воду, світло, стало дуже холодно і гучно, ми з дитиною ночували у підвалі. Але 25 лютого виїхали до батьків у центрі міста. У нас велика сім’я, всі залишалися у місті, наші друзі-підприємці також залишалися. Ми вірили, що Маріуполь вистоїть і він добре захищений.

А 1 березня в будинок біля дому моїх батьків “прилетіло”.  Ми дуже злякалися, і поїхали, у  бомбосховище молокозаводу. Нам  сказали, що там був генератор і вода — на перший час. Але ми застрягли там дуже надовго, бо Маріуполь вже був в блокаді, нам сказали, що нікуди виїжджати не можна. Родина брата та моя мама були з нами, але ми не знали, що з моїм татом, який доглядав дідуся, я не знала, ми не знали, що з батьками Андрія, які жили в іншому районі міста. А виїжджати без когось з родини не дозволяло серце. До того ж наша машина була геть побита...

На волю — полями 

Як тільки ми змогли вийти з того бомбосховища та відшукати родину, прийняли рішення їхати. Одна наша машина була розбита, але їхала, і ми плівкою затягнули вікна. У селі, куди ми добралися, треба було проходити фільтрацію. Там казали: можна застрягнути тиждень-два. Це було невелике село, у нормальні часи там на вулиці натовп не зустрінеш. Але коли ми туди заїхали, це був просто як мегаполіс! 

Краєм вуха я почула, що хтось вивозить людей до Бердянська через поля. Запитую - без фільтрації? І цей чоловік за певну суму швидко нас провіз через поля до Бердянська. На блок- посту біля Бердянська я боялася, що нас запитають — де папери про фільтрацію. Але вони самі там стояли необізнані, що нічого не вимагали. Навпаки, запитували, що ми знаємо та бачили. 

У Бердянську ми залишалися 5 днів, і щодня намагалися виїхати, але нас не випускали. Якось за нами вже було 4 машини, і хлопець з однієї з них сказав, що має маршрут об’їзду, який йому хтось надіслав у смс. І ми ризикнули по цьому маршруту поїхати, нам вдалося. І вже на останньому блок-посту під Оріховим окупанти почали емоційно на нас давити, мовляв, діти у Донецьку страждають, а ви тікаєте. Довелося мовчки це перетерпіти. І рушити далі — на Запоріжжя, а потім до родичів на захід країни. До Одеси ми переїхали вже влітку. 

Повернення до Маріуполя — питання безпеки 

- Прямо сьогодні ми отримали перше замовлення від підприємця з Маріуполя. Думаю. У маріупольського бізнесу ще усе попереду. В Одесі я не бачу багато земляків-підприємців, але у Дніпрі чи Києві бізнес розвивається.

Якщо в Маріуполі буде український прапор, ми сподіваємося повернутися. Якщо там будуть перспективи, по-перше, для родини. Бо в нас дитині 4 роки, їй потрібна школа та  безпека - у першу чергу. Може, не в перший рік, бо думаю, там ще забагато болю, наприклад, як це було Бучі та Ізюмі. Але коли почнуть відбудовувати, то ми б поїхали. Бо ми своє місто дуже любимо. А те, що окупанти там з ним роблять, це крає нам серця.  

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube