Три історії загибелі дітей, які показані у фільмі "20 днів у Маріуполі", - ФОТО

У Маріуполі навесні 2022 року загинули тисячі дітей та дорослих. Але кадри перших смертей дітей шокували та запам'яталися назавжди. Журналісти Мстислав Чернов та Євген Малолєтка працювали під обстрілами в Маріуполі, завдяки їм відео та фото з палаючого міста 2 роки тому побачив весь світ. Вони потрапили і у фільм "20 днів у Маріуполі", який отримав Оскар. Ми спробували з'ясувати трохи більше про загибель трьох дітей, які ми бачимо в документальній стрічці.

Ангеліна, 3 роки та 7 місяців

27 лютого у лікарню на 17 мікрорайоні "швидка" привезла поранену 3-річну дівчинку Ангеліну. Разом із нею була мама, вона плакала.

Коли привезли дитину, в лікарні був журналіст Мстислав Чернов. 

На відео чути, що один з лікарів каже: "Покажіть цьому путінському х...йлу очі ось цієї дитини і лікарів, що плачуть. П...дор гнійний, щоб він здох, сучара".

"У дитини було пряме влучення в серце, там нічого не можна було зробити. Але ми намагалися, ми боролися за її життя. Дитина померла, я заплющив їй очі. Як звали дитину, я не пам'ятаю. Напевно, я не питав, було важко. Труп дівчинки ще довго лежав у морзі, а мама, її звали Вікторія, не йшла з лікарні. Вона не розуміла, як її ховати", - розповів лікар, який рятував дитину.

Вікторії не було куди йти, вона спала на лавці. У цій же лікарні була її мати, бабуся дівчинки, Світлана, теж поранена, з перебитими ногами. Також разом із дитиною привезли пораненого чоловіка Сергія з дуже тяжкими травмами.

"Він постійно повторював "Господи, спаси". Він був у реанімації кілька днів, сподіваюся, він вижив", - сказав лікар.

Сергій був чоловіком подруги Вікторії, він вивозив їхню родину на синіх "жигулях", і всі вони потрапили під обстріл російських військових.

Вікторія жила на Лівому березі, мала бізнес і склади на Володарській трасі. Першим обстріляли Лівий берег. Вона перевезла матір і дочку на ті склади, а потім з боку Старого Криму поїхали російські танки, і вона попросила Сергія їх вивезти. Машину розстріляв російський танк.

Поки не вдалось дізнатися ім'я та прізвище цієї дитини.

Якщо ви володієте інформацією, зверніться, будь ласка, в редакцію 0629: +38 (096) 91 303 68.

Фото Євгена Малолєтки

Ілля Пережогін, 15 років

"2 березня чоловік привіз трьох хлопців, 14, 15 та 16 років. Двох врятували, а його сина Іллю ні. Він довго обіймай його та плакав",- розповів лікар, який допомагав рятувати дітей.

 2 березня 2022 року ракета влучила в стадіон школи №29 на вулиці Зелінського, коли хлопець із двома друзями грали там у футбол. Здавалося, що обстріли уже не такі гучні, юнак із друзями вирішили трохи покотати м’яча і пішли на шкільний стадіон. Трагедія сталася близько 13:00.

«Я бачила, як діти грали на полі. Раптом мій чоловік закричав: «Падайте!» Пролунав перший вибух. Потім ще. Посипалися вікна. То був перший обстріл школи… Ми вибігли на поле, там лежала закривавлена куртка…», – розповіла директорка школи Лариса Бикова.

Батько Сергій відвіз Іллю та інших хлопців до лікарні. Але врятувати його не вдалося. «Були морози. Патологоанатом відмовив батька забирати тіло, адже земля – кам'яна, поховати глибоко неможливо, а собаки могли розкопати останки. Тому хлопця залишили в морзі у 17-му мікрорайоні. Через кілька днів туди влучив снаряд і тіла загиблих зібрати вже було неможливо», – розповіла знайома родини, Олександра Мицик. 

Кирило Яцко, 18 місяців

Марина Яцко, мама хлопчика, заміняла сину і тата, адже з чоловіком вони розлучились ще перед народженням дитини, і він не бачив свого сина. На жаль, вже не побачить, хіба на телефоні у Марини збереглись фото і відео, які жінка не хоче видаляти.

4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки.

“Ми були в квартирі на окраїні міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові. Ми відразу ж взяли його на руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця, вона була під під’їздом. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини. Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…” – згадує мама.

Хлопчика не віддали мамі, згодом поховали у братській могилі у рідному Маріуполі.

Історії вбитих українців збирає платформа пам'яті Меморіал.