Подарувати крила можливостей. Маріупольський івент-менеджер впроваджує проєкти, які підтримують фізичне та ментальне здоров’я дітей на війні

Олексій Симонов — відомий в Маріуполі організатор та ведучий різних заходів та спортивних змагань. З 2018 року він працює у благодійному фонді «Жовто Блакитні крила», що допомагає дітям та сім’ям, які постраждали від військової агресії. Після виходу з Маріуполя чоловік переїхав до Яремча, де керує проєктами фонду. Про те, чому не втрачає актуальності питання адаптації дітей-переселенців, Олексій розповів сайту 0629. 

Допомогти дітям адаптуватися 

Проєкти, якими опікується Олексій, охоплюють територію Івано-Франківщини та Закарпаття. У цей регіон переїхав один з офісів «Жовто Блакитних крил», тому після того, як 22 березня 2022 року йому вдалося пішки вийти та вивести з собою з Маріуполя майже усіх, хто перебував з ним у сховищі, чоловік поїхав до Яремча — у фонді сказали, що саме там є потреба в його допомозі. З того моменту він не повертався до рідного Маріуполя і не бачить для себе такого варіанта, допоки місто залишається в окупації. 

Олексій пояснює, що основна діяльність «Жовто Блакитних крил» пов’язана з дітьми. Проєкти фонду з дня його заснування у 2014 році були спрямовані на розвиток та адаптацію дітей з окупованих територій — активісти працювали з родинами з Луганської та Донецької області, котрі були вимушені покинути свої домівки та почати новий етап життя в інших містах. 

«Зокрема у фонді були проєкти «Каравани дружби», коли діти виїздили на навчання та відновлення в інші регіони та країни, - розповідає чоловік. - Були проєкти «Генерація UA»: простори для дітей, в яких проходили цікаві заходи з профорієнтації. Ще, наприклад, у 2020 -21 роках ми реалізовували проєкт з впровадження норм харчування дітей та облаштували дві шкільні їдальні в Маріуполі і в Станиці Луганській». 

Олексій Симонов пояснює, що основна проблема дітей, які покинули свої домівки через війну, це налагодження спілкування та інтеграція в суспільстві. Проблеми, з якими стикаються такі родини, не завжди зрозумілі тим, хто не має такого досвіду. І навіть зараз, за два роки після початку повномасштабного вторгнення, на жаль, діти продовжують страждати від байдужості та навіть агресії.

«Звісно, ставлення у суспільстві змінилося. Хоча, на жаль, багато людей не відчувають важливість потреб таких дітей, попри те, що досвід переселення та біженства отримали українці з усіх регіонів, - каже він. - Тому потреба у такій діяльності актуальна, і фонд продовжує займатися відновленням та адаптацією дітей, що стикнулися з війною». 

Активіст підкреслює, що багато залежить від самих людей: як від місцевих, які приймають велику кількість приїжджих у своїх громадах, так і від самих переселенців, що на різних етапах та в різних умовах можуть демонструвати геть різні варіанти поведінки та ступені травмованості. 

«З одного боку, люди змінили своє ставлення до цього всього, бо самі бачили руйнування чи дізнавалися, як гинули їхні рідні, сусіди, знайомі, але, з іншого, не усі досі усвідомили, що ця біда спільна», - зізнається Олексій. 

Від екстреної допомоги до сталого розвитку  

Як і багато волонтерських та благодійних організацій, фонд «Жовто Блакитні крила» долучився до гуманітарної сфери екстреної допомоги — активісти для цього запроваджували короткострокові проєкти. 

«У перший рік цього етапу війни ми облаштовували шелтери, які з’являлися майже щодня, допомагали людям з евакуацією, поселенням, з речами першої потреби - від продуктів до одягу та побутової хімії, - згадує Олексій.  - Насправді це продовжується і досі, але зараз ми знов налаштовані на допомогу в інтеграції та адаптації сімей, профорієнтації дітей та дорослих, щоб вони легше вживалися у нові реалії, налагоджували свій побут, а не жили «на голці» гуманітарної допомоги». 

Олексій зізнається, що у фонді побачили необхідність повернення до звичної діяльності вже у 2023 році. Бо багато організацій займаються саме гуманітарною допомогою, система вже налаштована, тому вже час перемикатися на те, в чому вони є фахівцями - допомога дітям. 

Разом з партнерами з Західноукраїнського Консорціуму Захисту Дітей розпочали реалізовувати великий проєкт «Сміливість в долонях», спрямований на посилення захисту внутрішньо переміщених дітей. До Консорціуму входять Фонд Terre des hommes - Україна, Благодійний фонд Посмішка ЮА та Благодійний Фонд «Жовто Блакитні Крила»/Yellow-Blue Wings, за підтримки Гуманітарного фонду для України. 

«Ми разом створили 100 просторів, дружніх до дітей. Обладнали їх: облаштували м'якими меблями, приладдям для занять, канцелярією. Також навчили та працевлаштували там понад 200 людей. Запрацювали й мобільні бригади, до яких часто долучені саме переселенці зокрема педагоги, що виїхали з Костянтинівки, Маріуполя та інших міст, що страждають від агресії. Тільки у двох областях - Івано-франківській та Закарпатській — ми допомогли понад 18 тисячам дітей, - каже Олексій Симонов. -  Паралельно в цьому проєкті зокрема й з залученням локальних партнерських організацій ми надавали фінансову допомогу сім'ям, котрі опинилися в складних життєвих обставинах». 

Ці центри ставали своєрідною точкою збору для дітей та підлітків у маленьких населених пунктах. Часто там просто не було такого приміщення, де б могли збиратися місцеві та переселенці, спілкуватися, дивитися фільми, рефлексувати, можливо, просто гуглити щось в телефоні - не на вулиці, а в зручному безпечному просторі. 

«А наші фахівці проводили заняття, ігри, спортивні змагання. Через фізичні вправи виводилися всі внутрішні стресові утиски, які заважають дитині повноцінно жити, навчатися, спілкуватися. В нас напрацьована методологія арттерапії, казкотерапії та інші видів занять, через які діти можуть відкритися», - пояснює Олексій, який є координатором цього проєкту від «Жовто Блакитних крил». 

Рух людей не зупинився 

Такі простори також сприяли й зниженню напруженості між місцевими та ВПО, бо вони відкриті для всіх дітей, які живуть в громаді. Підтримку відчували й дорослі, які приходили за своїми дітьми, бачили, що вони не покинуті сам на сам зі своїми проблемами: фахівці соціальної роботи робили переадресацією запитів, надавали потрібну інформацію з різних питань. 

«Контингент переселенців в громадах ще не є сталим. З одного боку, з часом переселенців може ставати менше, бо вони повертаються додому, якщо в їхніх населених пунктах стає спокійніше і житло не зруйноване. А з іншого, час від часу ми бачимо нові великі хвилі - наприклад, нещодавно евакуювали родини з Авдіївки, - розповідає Олексій про тенденції внутрішньої міграції українців. - Поки йдуть бойові дії, говорити про те, що громади впорались з цим, адаптували нових мешканців, згуртувалися, ще рано. Але наскільки можливо, адаптується й громада, і переселенці. Часто це залежить від того, наскільки громада змогла проявити гнучкість, бажання підлаштовуватися і розв'язувати проблемні питання. Хоча, якщо чесно, до такого процесу ніхто не був готовий - ні держава, ні місцева влада». 

Але подібні ініціативи часто сприяють не тільки психологічному комфорту, йдеться й про працевлаштування переселенців. В рамках цих проєктів, наприклад, підготували сотні соціальних працівників, які зараз є важливим ланцюгом життя громад. Після навчання вони часто залишаються працювати, маючи навички надання екстреної ментальної допомоги, роботи з дітьми в стресі. 

Складові повноцінного розвитку 

Олексій Симонов розповідає, що за ці роки бачив різні історії адаптації родин до нових умов. Хтось залишається в тимчасових шелтерах день-два, поки оговтується та відпочиває, а потім шукають собі житло, роботу, проходить курси менеджменту чи пише проєкти для бізнесу або громадської діяльності. Він, наприклад, згадує родину, якій фонд надавав соціальний супровід у прихистку, де жінка пішла на курси перукарок і майже одразу знайшла роботу. І вважає, що майбутнє за таким проактивним ставленням до цієї проблеми, коли людина не просто скаржиться та чекає роботу, що підійде, а й шукає можливість себе проявити. Бо в регіонах, де багато переселенців, перспективна, наприклад, сфера IT-технологій, побутових послуг, за спостереженням активіста, в громадах, які приймають ВПО, не вистачає вихователів, вчителів, психологів. 

Але бувають категорії, які вже не можуть самостійно розв’язувати ці питання і шелтери стають «другим домом» на достатньо довгий час. 

«Тому ми будемо продовжувати допомагати саме таким місцям тимчасового перебування, щоб вони відповідали стандартам та були зручними для тих, хто потребує тимчасового соціального житла, - каже Олексій. - Ми хочемо, щоб були захищені й ті, хто надає послуги проживання, й ті, хто в цих шелтерах перебуває: має бути напрацьовані правила користування, умови звільнення тимчасових місць прихистку після пошуку собі житла і роботи».

Також фонд знов працює над модернізацією та облаштуванням їдалень у двадцяти школах по всій Україні. 

«Дітям потрібне якісне харчування. Після стресів, евакуації, втрат «вилазять» різні хвороби. А харчування - одна зі складових повноцінного розвитку дитини, - пояснює активіст. - Також продовжуватимемо відкриття мультифункціональних центрів для покращення ментального здоров’я дітей». 

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube