"Маріуполь для мене зараз – це понівечене, зґвалтоване тіло жінки",- актор, який служить в "Азові",- ВІДЕО

Актору Максиму Філіппову 21рік. До 24 лютого 2022 року все його життя було пов'язане з Донбасом. Зокрема з Маріуполем, де хлопець вчився, працював та будував великі плани на майбутнє. Зараз він боєць 12-ої бригади спецпризначення Нацгвардії "Азов", і його життя кардинально змінилося.

Нижче – скорочена версія розмови з Максимом Філіпповим. Повну версію його інтерв'ю читайте на "Українській правді".

Після того як російські війська оточили це місто й утримували його в блокаді, Максим змушений був шукати нову домівку – на підконтрольній Україні території.

Так він опинився спочатку у Львові, а згодом і в Ужгороді.

Максим – актор. Ще донедавна виступав на сцені театру.

Тепер замість сцени в нього окоп, замість акторського костюму – військова форма, замість театрального реквізиту – зброя.

Думав, що буду в "Азові" "білою вороною

– Ти – актор, який пішов на війну. Яким був твій шлях зі сцени на поле бою?

– Над тим, щоб піти в "Азов", я почав розмірковувати від початку 2023 року. Саму заявку подав у рекрутинговий центр лише в червні. Тобто я серйозно до цього кроку підготувався.

Я відчував певний страх: "Чи зможу? Чи витримає моя психіка таке навантаження?". Якусь невпевненість: "Чи готовий я? Можливо, ні? Можливо, я не потягну? Можливо, я – заслабкий".

Думав, що буду "білою вороною"

– Твої побоювання справдилися?

– Ні! Я просто себе накрутив зайвий раз і іноді бачив те, чого не було.

Я потрапив у хороші руки і не пошкодував жодного разу, що обрав "Азов".

Батько зі мною навіть спілкуватися не хотів, коли я говорив українською

– Ти родом з Донбасу. Тобі довелося рости в доволі зросійщеному середовищі. А втім, я бачу зараз перед собою хлопця з прекрасною українською мовою та любов'ю до української літератури. Сам себе ти називаєш українським націоналістом. Як так сталося?

– Донбас в більшості своїй справді був зросійщений, окупований російською мовою, російським менталітетом. Навіть для мене російська мова була тривалий час буденністю, нормою.

Я вчився в україномовній школі, але були випадки, коли мені історію України викладала вчителька російської мови. Це такий парадокс.

– Коли ти почав говорити українською, як відреагувало твоє найближче оточення?

– Мені тоді було 17–18 років. Я переїхав у Маріуполь, вчився в інституті. Саме тоді я для себе визначився, що українська для мене – пріоритет.

Сказав друзям: "Я тепер спілкуюся українською". Мені відповіли: "Добре, Максимко, без проблем, жодних питань". Нібито сприйняли, поки десь не зібралися в компанії відпочивати. Тоді підсів друг і каже: "Слушай, хватит уже! Что ты выделываешься!? Говори нормально, по-человечески". І тоді я зрозумів, що це – не моє оточення, що мені треба щось змінювати.

Батьки сприйняли мій перехід на українську мову дуже негативно. Батько зі мною навіть спілкуватися не хотів, коли я говорив українською. Чи то він її не розумів, чи то ще щось, але він сказав: "Зі мною не говори такою мовою".

А я не хотів навіть нічого доводити, щоб мене сприйняли. Оця боротьба: "Сприйміть мене, будь ласка, таким, який я є – українським", – це для мене завжди було так огидно, так низько і неприємно робити.

Для мене мова – це надважливо. Але, враховуючи сучасні скандали навколо мовного питання, в мене теж серце неспокійне. Ти сидиш, і по тобі "орки" працюють з усього, чого тільки можна, і ти це все терпиш, не ламаєшся, щоб вони не просунулися, а тобі ще з тилу летить таке каміння в спину: "Ти не так спілкуєшся! Нам не подобається, як ти говориш!". Чи треба таке робити? Ні.

Маріуполь не був проросійський!

– Що означає зараз Маріуполь для тебе?

– Маріуполь для мене зараз – це понівечене, зґвалтоване тіло жінки, яку ми хотіли усіма можливими силами захистити, але, на жаль, зло взяло гору. Але це – тимчасово.

Спогади про Маріуполь у мене прекрасні. Я згадую це місто дуже часто, незважаючи на те, що я там не народився, а лише жив кілька років. Згадую, якими шаленими темпами це місто розвивалося, які перспективи і амбіції воно мало.

І я закрию писок будь-кому, хто мені скаже, що Маріуполь був проросійський. Він не був проросійський! Там не чекали "русский мир"!

Це місто просто знищили за те, що воно дуже добре жило. Ми жили красиво, ми жили гарно. А десь там під боком жили злидні, які не могли нічого побудувати, тож вони вирішили: "Як у нас нема, то хай і у вас не буде!".

Повну версію читайте тут.