Маріупольчанка Наталія Дьоміна: Я бачила "Боривітер" Алли Горської, - ФОТО

"Боривітер" - одна із найвідоміших мозаїк Алли Горської - зруйнований. Це величезна втрата для світового мистецтва. Але це ще більша особиста втрата для багатьох маріупольців. 

Маріупольчанка Анна Дьоміна написала на своїй сторінці у фейсбуці спогади про мозаїку та про Маріуполь, від яких щемить серце. Вона дозволила нам опублікувати свій спогад на сайті.

Це фото зроблене 1 вересня 1990 року. Фонтан біля маріупольського драмтеатру. Сюди мама привезла нас із сестрою одразу після шкільної лінійки.

Ось фотограф робить пару кадрів, і ми йдемо обідати в ресторан "Україна". Тоді я вперше і побачила панно "Боривітер" – птаха, який наче завис у повітрі.

Цю роботу неможливо було не помітити, такою яскравою і значущою вона була, а про іншу – замуровану в стіні – неможливо було знати. Обидві зараз знищено. І це якась метафора того, що з нами сьогодні роблять: тих, кого неможливо одразу вбити, просто замуровують у стіни – катують, ґвалтують, вичавлюють усе живе. 

Сьогодні на виставці "Боривітер”я занурювалася в історію подвійного вбивства: звірячого вбивства художниці та звірячого вбивства її робіт. І це, мабуть, було найнестерпнішою роботою горя, яку мені будь-коли доводилося робити. Аби побачити тяглість традиції, я мусила пройти через пекло Маріуполя та Биківні (ви чули той шум лісу? а ґудзики?), і нічого не забути, аби, не дай Боже, колись змогти пробачити. 

У кожній залі я подумки поверталася до себе першокласниці зі словами: "Дивись, маленька, ми все розмуруємо. Цеглинка за цеглинкою. Ти тільки не забудь, якою ціною. І говори про це." 

Я вірю, що таке горювання неодмінно веде до зцілення. Не тепер і не завтра. Колись. А просто зараз "Боривітер" стає для мене символічними гробками. Прийшла, пом'янула свої рідні могили на Донеччині і можна далі жити.

Більше блогів - ЧИТАЙТЕ ТУТ