Прощання з Маріуполем. Скільки можна жити на шпагаті? Блог Катерини Штайнберг

В спілкуванні з подругою виділили досить важливий та неприємний тренд, який для себе назвали “Прощання з Маріуполем”, пише Катерина Штайнберг в своєму блозі.

Люди в різний спосіб підбивають підсумки чи розповідають про плани, з яких стає зрозуміло, що вони для себе більше не бачать свого майбутнього в Маріуполі. Принаймні в найближчій перспективі.

У зв’язку з цим є два питання:

Питання 1 - чому люди прощаються із Маріуполем?

Питання 2 - чому це відбувається саме зараз?

Скоріше за все, немає якоїсь конкретної дати, коли починається таке прощання. Але те, що воно відбувається, це, на жаль, логічно. Люди, які поїхали з Маріуполя, понад два роки живуть “на шпагаті” — однією ногою в старому житті, однією ногою — в новому, яким би воно не було і де б воно не було. 

І проблема в том, що це шпагат не просто на підлозі спортивного залу, а на краях прірви, що розходяться, до того ж в обидва боки одночасно.

Маріуполь понад два роки живе під окупацією та в атмосфері тотального інформаційного преса. Я не можу засуджувати людей, які не витримують цього пресу, приймають дійсність такою, як їм її нав’язують та бурхливо радіють відремонтованим будівлям, новим магазинам та страховидним скульптурам. Чи не радіють, а просто продовжують жити, працювати, оформлювати документи. Щоб засуджувати когось, потрібно пройтися в його черевиках по його дорозі. 

Але факт залишається фактом: Маріуполь зараз — це далеко не той Маріуполь, яким він був до 24 лютого 2024 року. І з кожним днем віддаляється. 

З іншого боку, ті, хто виїхав із Маріуполя тієї пекельної весни чи не менш пекельного літа, вже третій рік живуть в інших умовах. Ми змінити все, але вже як могли облаштували новий побут. Діти навчаються в школі чи ходять в садочок. Більшість працює чи має якусь зайнятість. У нас з’явились нові контакти. Вже не з Маріуполя. Або з Маріуполя, але з ким ми раніше не спілкувалися або познайомилися вже тут.

Кожен такий крок — це ще одна ниточка, яка прив’язує нас до “нового берегу”. І кожна новина із Маріуполя віддаляє від нас “той берег”.

Третє літо не дома. Третій комплект днів народжень не дома. Для моєї дитинки було п’ять літніх сезонів в Маріуполі та вже три поза ним. Ще два роки (а ми вже бачимо, наскільки це мало та швидко), і їхня кількість буде рівною, а потім, якщо, звісно нічого не зміниться, не-маріупольських літніх сезонів буде все більше, а маріупольські будуть віддалятися все далі.

Жити на шпагаті можна, але розтяжка буває різна. Хтось одразу закрив для себе можливість маріупольського майбутнього та зосередився на тому, щоб адаптуватися до нових умов. Інші будуть навіть в найгіршому варіанті вірити в повернення. 

Але нормальний розподіл присутній всюди, і, як мені здається, зараз підійшов момент, коли розтяжка більшості людей вже не дозволяє жити “на два береги”.

 І, оскільки неможливо зараз повернутися на маріупольський берег, люди, свідомо чи підсвідомо обирають варіант попрощатися із Маріуполем, відштовхнутися та стати двома ногами на новий берег. Просто тому, що іншого варіанту немає, а жити на шпагаті вже неможливо.

Та я все частіше думаю про кримських татар, яких депортували в 1942 році, а після 90-х вони масово повернулися на батьківщину, яку не бачили 50 років. Тобто, повернулися ті, хто поїхав якщо не дитиною, то дуже молодою людиною. Ці люди на “новому березі” вже мали цілком облаштоване життя та міцне нове коріння. Але вони вирвали його та повернулись туди, де були півстоліття тому. 

Я захоплююсь цима людьми. Та тим більше мені боляче через те, що вони знову опинились під владою, яка в 1942 році змусила їх покинути домівки. 

Я не знаю, коли з’явиться можливість повернутися на маріупольський берег. Я не знаю, скільки потрібно “тримати шпагат”. Я не знаю, що вірно — тримати шпагат чи відштовхнутися від одного з берегів та спробувати міцно стати двома ногами на іншому. Я не знаю, чи можна “тренувати розтяжку”, щоб триматися на шпагаті довше.

Мабуть, я хочу просто зафіксувати це, в першу чергу для себе. Може, комусь також це буде корисно прочитати та звірити свої відчуття.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жертв у Маріуполі може бути набагато більше. Маріупольчанка вказала, про кого забули у розрахунках