Від 12 до 64. Як змінилося сприйняття маріупольців незалежності України, - ФОТО

Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, 64% українців вважають День незалежності України одним із найбільших свят року, після Різдва та Великодня.

Але так було не завжди. Ще якихось десять років тому лише 12% українців взагалі вважали 24 серпня святом. Війна, безкінечні втрати, ризик взагалі лишитися своєї країни навчили людей цінувати те, що вони мають.

І найтяжче ці уроки життя дались мешканцям сходу та півдня країни. Бо легко бути українцем там, де поруч з тобою однодумці, де коріння проростають у глибину на сотні років. І набагато складніше викохувати в собі любов до України на землях, які століттями зросійщувалися.

Так було і в Маріуполі.

Тож ми вирішили спитати маріупольців, як змінювалося їхнє сприйняття незалежності України. І ось які відповіді отримали.

Михайло Вершинін, очільник патрульної поліції Донецької області 

До 2014 року незалежність для мене була як формальна довідка  - ні про що.

Після 2014-го з’явилося розуміння, що ніякої незалежності немає, а навпаки, завжди була залежність  - сильна та примусова.

Від росіі.

І як тільки ми щось  почали робити не так, як треба росіянам, нас почали ґвалтувати.

Цинічно і вишукано.

І тоді прийшло розуміння, що не буває незалежності без крові.

Без битви.

Без того, щоб її вигризати зубами.

І що буде війна.

Коли я так казав раніше, то всі, хто слухав мене, сильно дратувались, називали мене  «чєлавєк-вайна».

Справжня незалежність нами ще не отримана.

І є ризики, що можемо не отримати.

Бо дуже багато людей кому пох*р.

Війна триває. І це – війна за справжню незалежність.

Ольга Береснева, чемпіонка Європи з плавання, психотерапевт, психолог

Справжня незалежність почалась не з АТО. 

В горі та біді будуть Герої, які були простими хлопцями та дівчатами, чоловіками та жінками. Вони помирають та віддають своє життя за інших українців.

А також залишаються ті, хто буде робити гроші, не зважаючи ні на що. А потім йти в вишиванках на День незламності.

Тому моя відповідь така: у нас в Україні є прекрасні, сильні люди. Та  водночас є підлі люди. І я не соромлюсь своєї думки. 

Коли Україна переможе, всі пройдуть на парад Слави. Але ці всі поділяться на тих, хто робив що міг, та тих, кому все одно Україна у нас чи Росія.

Я усвідомила значення незалежності в Маріуполі в 2014-м. Коли потік машин стояв на виїзд з міста,  ми з Женею Зеленським навпаки їхали в інший бік, щоб допомогти людям.

Мій гнів народився тоді, в 2014-м. А не в 2022 році.

Ще тоді люди в Києві спокійно собі жили , а ми в Маріуполі робили все для перемоги. Ми вже тоді були на війні.

 До сіх пір пам’ятаю бабусю, яка прийшла у волонтерській центр з гречкою та маслом. Вона довго вибачалася, що не може дати більше. Всі, хто був у центрі, плакали. Я її до сих пір пам’ятаю.

Багато людей несли в волонтерський центр в Маріуполі речі, їжу. А у Києві було тихо. Люди і не знали, що у нас війна. 

Ось тоді і народилась моя лють. А в 2022  - ні, я вже не дивувалась і нормально все сприймала.

Андрій Марусов, глава правління у Transparency International Ukraine з 2012 по 2018 рр., керівник громадської організації «Архі-місто»

Моє ставлення до Дня незалежності України суттєво змінювалося впродовж 30 років. Я – дитина великого історичного зламу 1980-1990 років з його акцентом на людині та її правах. Радянський Левіафан розпався. Але в Україні утворився його клон – Левіафанчик, а жадібні еліти використовували День незалежності, щоб виправдати своє безглузде правління. Нічого було святкувати.

В результаті Революції Гідності прогресивні чиновники, підприємці, громадські активісти та журналісти-розслідувачі змогли здійснити цілу низку глибоких реформ. Вперше вони відповідали на ключове питання – а для чого та для кого потрібна незалежність (а не від кого та чого)? Я особисто брав участь у реформуванні держзакупівель, і система ProZorro дотепер залишається єдиним досягненням України в державному  управлінні, яке визнано світом. Як наслідок, 24 серпня стало для мене Днем вшанування зміно-творців.

Після повномасштабного вторгнення РФ, волонтери, солдати та офіцери ЗСУ довели, що вони здатні перемагати ворога, який є сильнішим на порядок. Тому сьогодні для мене 24 серпня – це також і святкування героїзму та військового генія захисників України.

Ольга Артюхова, колишня поліцейська, після народження дитини працювала в громадському секторі

Незважаючи на те, що я народилася ще в УССР (1989), життя почала жити вже у незалежній країні.

В дитинстві ти цього не відчуваєш - просто живеш собі, дні коротаєш. В підлітковому віці на моє світосприйняття почала впливати сучасна українська культура: українська музика (реп, рок), українські автори (Ірена Карпа, Любко Дереш), покупка українського журналу хЗм чи Молоко в кіоску на «Свєточє» була просто неймовірним дивом! І от тоді мені здавалося, що мій вибір у своїй незалежній країні любити своє - то є якийсь прояв другосортності (себе я такою не вважала, але засилля російського лайна з усіх щілин наштовхувало на думку). Ну і звичайно "одіннарот", родичі в Курську, Москві...

І я радію, що за останні 10 років хоча б в цьому плані ситуація змінилася. Мої діти вже ніколи не скажуть, що ми один народ з будь-ким, бо Україна є незалежною! У нас немає нічого спільного і ділитися не завжди добре.

А ще, тепер ми на своїй шкурі знаємо, що незалежність дається дуже важко і боляче, принаймні, для українців.

Олександр Лашин, депутат Маріупольської міської ради

З 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність України. І по сьогоднішній день ми можемо спостерігати, як нас намагаються переконати, що це не так. І переконати нас намагаються самими жорстокими методами. Війною.

2014 рік - в нас забрали наш Крим. 

З 2022 року повномасштабне вторгнення в Україну… 

Та як може мінятися моє ставлення до незалежності України.. адже, коли було проголошено незалежність, мені було лише 9 років.  Єдине, що я можу сказати, мої діти народилися вже при незалежній країні, і я дуже цьому радий. 

Наша команда займається реабілітацією ветеранів через спорт, і ми кожного дня спостерігаємо і переконуємося лише в тому, наскільки ми незалежні, непереможні, сильні та незламні. І наскільки для нас важлива незалежність! Бо попри все, з травмами, з відсутністю кінцівок… наші хлопці повертаються на фронт та відстоюють незалежність нашої країни! Наша сильна нація віддає найдорожче - своє життя за незалежність України.

Марина Перешивайлова, працювала в Маріупольському морському порту

Спочатку я не розуміла, що таке взагалі незалежність. Від кого незалежність? 

Я завжди любила Україну. Я з того покоління, коли в школах ще вчили любити Батьківщину. А завдяки своїй родині в мене не було совкових перекосів. 

Але я завжди вважала, що те, як ми живемо, залежить тільки від нас. Якщо хочеш жити краще - працюй над собою. 

Тому до 2014 року я вважала, що День незалежності - це як день народження самостійної держави. 

2014 рік перезавантажив всі файли в голові!  Я водночас зрозуміла це дивне слово незалежність зовсім інакше. Незалежність для мене - це Небесна Сотня, це неймовірна сила духа простих людей, це незламність і свобода. 

Сьогодні незалежність України для мене це єдність і боротьба, це любов і віра, це натхнення і справедливість. Коли я кажу про незалежність України, перед очима всі наші Янголи, які добували цю незалежність ціною власних життів, а в серці несамовита гордість за Країну! А ще - незалежність України - це велика відповідальність перед собою, вимогливість до себе, бо немає права схибити…. Бо занадто велика ціна цієї незалежності.

Катерина Сухотська, журналістка, юристка

Зараз мені 24 роки і я цілком розумію, якою ціною ми виборюємо незалежність. Я буквально є сучасником цих подій, маю серед близького оточення людей, які докладають неабияких зусиль для збереження суверенності, сама намагаюся робити корисні речі. Я розумію цінність гасла "Слава Україні!", цінність націоналізму, національної свідомості. Я розумію, що святкування цього дня більше не має бути просто макабричним, бездумним карнавалом.

Однак так було не завжди. Вперше повноцінно я відчула це свято десь років у 20, коли вже не їздила до села на літні канікули, а працювала, тож залишилася в Маріуполі. Як би так пояснити… Масштаб квантового стрибка... В моєму рідному селі в цей день не було жодної культурної програми від слова зовсім, та і свято, як таке, було лишень у власників магазинів, з причини того, що вони мали набиту касу за рахунок продажу спиртного. Це був просто день в календарі, безапеляційний привід випити, не маючи культурного і національного підтексту. На жнива чи день колгоспника люди пили з більшою усвідомленістю...

А в Маріуполі я вперше побачила багато прапорів. Вони не просто звисали з флагштоків на стовпах, вони розвіювалися вітром, їх несли люди... Вишиванки, музика, і просто море синьо-жовте розтікалося вулицями міста. Люди показували, що для них це щось-таки означає. Були концерти, ярмарки, гімн. Глибина культурної прірви між Маріуполем і місцем, де я виросла, стала видима максимально чітко. 

*На цьому моменті варто зазначити, що природа цього соціокультурного феномену полягає також в навмисній маргіналізації сіл, яка частково є російським впливом і частково нашою халатністю.

У дитинстві я не зовсім сприймала це свято, бо, знову ж таки, канікули, дні зливаються всі в один, я не знала, який день тижня, яка дата, бо просто розчинялася між хатніми справами і ставком, гульками на балці і читанням того, що задали на літо. І ніщо навкруги не підказує мені, що День Незалежності сьогодні. Не грає гімн, нема прапорів... А, на хвилиночку, 9-те травня важко було не помітити. Бо всі в шкільній формі о 8-й ранку йшли до школи з тюльпанами, а з 7:30 на все село з Дому культури, прости Господи, волало з колонок "Прощание славянки" і "День победы". Якби в День Незалежності був хоч приблизно такий самий агресивний маркетинг (читати як "пропаганда"), то я б то нізащо не пропустила... До слова, Івана Купала я теж не пропускала, бо ці гуляння щорічно проводилися, ба більше, з народними танцями, співами, народними забавами, вогнищем. Можна було виграти в конкурсі мішок зерна, мішок цукру чи кабанчика навіть. Всі села з громади з'їжджалися до нас, бо то було Івана Купала, найбільше літнє свято в селі, наймасовіше, найгучніше. Але національні (не плутати з народними) свята не мали такої уваги ніколи. Вони були безликі. І єдине, що давало ефект "свята" це запах алкоголю, музика з машин та подальші плітки на майбутні пару тижнів, хто чого начудив напідпитку.

Це завжди буде моїм болем, адже після переїзду до Маріуполя і споглядання того, яким це свято може й має бути, я зазирнула вглиб себе і з образою збагнула, що з дитинства і до 20 років у мене ніби вкрали той День Незалежності.

Єгор Славін (псевдонім), маріуполець

Я не належу до абсолютної більшості маріупольців. Голосував двічі за В’ячеслава Чорновола, двічі -  за Ющенка і двічі -  за Порошенка. Моє ставлення до незалежності ніколи не може змінитися. Я не жлоб, який тримає ніс за вітром, якому треба все одразу і на халяву. 

Незалежність - це не манна небесна. Незалежність - це суверенне право особистості й держави бути почутими багатьма іншими та мати можливість приймати відповідальні (а головне – результативні) рішення у зовнішній і внутрішній політиці власної держави на користь власного народу. Громадян, які обирають во владу зеків, шахраїв, неосвічених блазнів, маргиналів, можна вважати відповідальними? Результати виборів 2019 року - це вирок Маріуполю. Це інтелектуальна деградація і моральна катастрофа. Чому? Судячи по результатах виборів з 1991 по 2019 рік, абсолютна більшість маріупольців не сприйняли незалежність України взагалі.

Тетяна Шумейко, маріупольчанка

Ми всі проголосували за незалежність, майже не розуміючи, а що це таке. Поясню. Як я пам'ятаю (напевно зі слів батьків та оточуючих), нам казали, що все буде нормально! Будемо самі господарювати, не віддавати всій країні (СРСР) все, що заробили. Загалом заживемо, Україна багата! А потім почався переділ власності, 90-ті з усіма нюансами! Свої особисті життєві проблеми! Це як дитина відокремилася від сім'ї, думаючи що ось зараз все почнеться! А воно немає, є права, а є обов'язки, відповідальність! Хотілося з усіма дружити! 

2014 рік змусив все переосмислити у собі! Вже котрий рік ми святкуємо це свято не просто як вихідний, думаємо, розмовляємо, сперечаємося! Третій рік відзначатимемо його в Німеччині, з українськими традиціями і з тугою по улюбленому місту!

Ольга Козюрман, працювала на «Азовсталі»

Незалежність? Тільки з  2013/2014 років це стало дуже актуальним питанням. До цього періоду ми дружили з "сусідом" зі сходу і, здавалось, що нічого не може загрожувати. Але десять років тому все змінилось, - їхнє вторгнення, те, що вони віджали улюблені місця - Крим, потім частину території на сході (у т.ч. селище, де народився батько та я проводила дитинство - Водяне), а наразі повномасштабне вторгнення і війна. 

На сьогоднішній день Незалежність - це головна мета, за яку віддають життя кращі сини й доньки країни. Не за гроші, не за владу, а саме за можливість жити в вільній та незалежній країні.

Данило Ребро, викладач університету

День Незалежності України до повномасштабної війни з Росією цінували лише 37% населення, у 2023 році - 63%, а зараз - 64%. У 2013 році, до нападу Росії на Україну, це взагалі було одним з найменш популярних свят - лише 12% вважало його важливим чи улюбленим.

Від 12% в 2013 до 64% до в 2023-м - ось це і є мій шлях, моє сприйняття незалежності: від роздратування, що нам все одно було на Незалежність, до гордості, що воно вже в трійці. 

Особисто я завжди відчував себе громадянином, а ось відповідальним громадянином - вже після 2014 року. 

Декілька висновків із того, що сказали маріупольці

Саме початок російської агресії в 2014 році змусив людей ставити перед собою питання, які ніколи не ставилися до того. Хто ми є? Чи потрібна нам власна країна? Наскільки важлива для нас свобода? І взагалі – що вона означає?

Відповіді на ці нові питання інколи розривали родини, дружні стосунки, громади. Але і допомагали зрозуміти, хто є хто поруч із тобою.

Боротьба триває. На жаль, 33 річницю незалежності ми зустрічаємо у війни. Проте з чітким розумінням цінності власної держави, чого не було 33 роки тому, коли вона створювалася.

А це привід для того, щоб привітати один одного зі справжнім святом – Днем незалежності України!