![](https://s.0629.com.ua/section/logo/upload/pers/17/logo.png?20250220)
Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 січня 2014 року
29 січня 2014 року Маріуполь замело снігом. Не те щоб такого не траплялося раніше, але саме в цей день місто опинилося у суцільному колапсі.
Сталевари і прокатники залишилися на робочих місцях, тому що не було кому передавати зміну – люди не змогли дістатися до робочих місць. Швидкі не змогли дістатися пацієнтів і вимушені були пішки, через кучугури пробиратися в будинки і квартири хворих, надавати допомогу там, на руках виносити тих, кого залишати дома було неможливо. Рятувальники на спецтехніці та БТР доставляли породіль до пологових будинків.
В магазинах не було хліба. До Маріуполя не доставили пошту. Школи не змогли відчинити навчальні класи. Транспорт навіть із гаражів не вийшов. Таке було враження, що місто переживає Апокаліпсис – ніяких тобі аварійних служб, ніяких ремонтних бригад – нічого. І тільки темні фігури наполегливих маріупольців, які попри негоду намагалися пішки дістатися туди, куди їм треба, розривали цю апокаліптичну картину.
Архівне фото 0629
![Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 с..., фото-1 Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 січня 2014 року, фото-1](/dist-assets/images/cap.jpg)
Один чоловік, працівник комбінату ім. Ілліча, по дорозі додому загинув, замерз у снігу.
Дійсно, 29 січня снігу було багато. Але проблема полягала в тому, що його абсолютно нема кому було розчищати. В ті буремні часи більшість працівників комунальних підприємств Маріуполя стояли на Антимайдані в центрі Києва і голосили «Янукович – наш президент!»
Архівне фото 0629
![Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 с..., фото-2 Уроки снігового апокаліпсису, який стався у Маріуполі 29 січня 2014 року, фото-2](/dist-assets/images/cap.jpg)
Антимайдан робився волею влади і руками та ногами підпорядкованих владі людей. Хтось підкорювався наказу їхати до столиці із задоволенням (чому б і ні, можна постояти, випити горілки з друзями, ще й гроші за цей день підзаробити – краще, ніж лопатою махати, розчищаючи заметені трамвайні колії), хтось із страхом втратити робоче місце. Маріуполь – місто трудових династій, де люди за все життя могли жодного разу не змінити свою роботу. І для таких людей втрата роботи – майже як кінець світу. Тому мовчали і їхали.
А тим часом місто засипало снігом.
Звичайно, той січневий снігопад мер міста Юрій Хотлубей ніяк спрогнозувати не міг, а то, мабуть, когось із комунальників все ж таки залишив би у Маріуполі. Але містяни владі того не пробачили і довго ще ганьбили її при будь-якій нагоді.
Невдовзі комунальники повернулися у місто. Маріуполь розчистили і повернули до життя. Але ніяких висновків з тих подій ніхто так і не зробив.
Наприклад, про те, що за гроші можна не тільки помітингувати у столиці або під захопленою міськрадою, а і просрати своє місто. Що ланцюг маленьких і непомітних ганебних кроків, вчинених і «костюмами» у владних кабінетах , і «робами» у заводських цехах, і іншими панами та панянками у різних інституціях та навчальних закладах, може привести у підсумку до знищення всього того, що було дорогим серцю. І що, нарешті, утримання влади не може бути важливішим за країну, бо в іншому випадку можна втратити і владу, і країну.
Анна Романенко
БІЛЬШЕ БЛОГІВ читайте в спецтемі ЗА ПОСИЛАННЯМ