«Хочу знати правду». Маріуполець Олексій Марченко після обміну шукає сина-азовця

Боєць роти охорони Маріупольського воєнкомату Олексій Марченко був у ворожому полоні 2 з половиною роки. 18 жовтня 2024 р. він знов опинився в Україні. Але на реабілітацію у нього не має часу та настрою. Його хвилює, де є його син, доброволець «Азова», доля якого невідома з моменту теракту в Оленівці.

Батько з сином на захисті держави

Олексій Марченко народився у Маріуполі у 1973 році. Став до лав армії у 2015-му. Займався охороною важливих об’єктів у місті. Просився в АТО, але так на передову і не потравив. Війна для чоловіка розпочалась з першого дня повномасштабного вторгнення РФ. Олексій разом з усім гарнізоном став виконувати свої прямі обов’язки. Спочатку він заступив на охорону бази «Азову», але вже 27 лютого сам приєднався до цього підрозділу та виконував бойові завдання у місті. 

8 квітня 2022 року маріупольця було поранено. Мінометний уламок перебив йому артерію на руці. Але після операції у польових умовах він продовжив виходити на позицію «Фанат». 

Дмитро, позивний «Пірс»,20-річний син Олексія, був завжди десь поруч. Хлопець нещодавно повернувся зі строкової служби у ДПСУ, та став на захист Маріуполя. Був мобілізований у «Азов».

Батько з сином бачилися на «Джерелі» на заводі Азовсталь. Там обидва отримували медичну допомогу після своїх поранень. Уламок потрапив «Пірсові» в обличчя, але це не змусило його до останнього скласти зброю.

Трагедія, яка розлучила рідних

Після отримання наказу на вихід у полон з оточеного комбінату 15 травня 2022 року батько з сином бачилися у колонії № 120 у Оленівці .

«Я був у бараку 7-8, а він – на 9 – 10. Дистанція не мала. Ми мали змогу лише махати один одному руками, коли нас водили до їдальні», - розповідає Олексій. Більше ніяк - родичам спілкуватися забороняли.  Марченко каже, що були люди, які казали йому, що заради сина можна поступитися своїми принципами та піти на співробітництво з адміністрацією колонії, але для Олексія то було неприпустимо.

4 серпня 2022 року на території колонії пролунав вибув. Під час спланованого росіянами теракту загинулои 53 полонених. Серед них більшість  - «азовців». Але чи був серед них Дмитро Марченко «Пірс», батько остаточно не знає до сьогодення. Він почав дізнаватися інформацію, та отримав сумну вістку. Олексієві сказали, що син, нажаль, загинув. Але батьківське серце мало величезні сумніви.

«Я займався по службі розшуком СЗЧ та маю аналітичний склад розуму. Витягував інформацію з кожного, хто міг щось розповісти. Висновок такий – тіло сина не бачив ніхто», - розповідає Олексій. 

Ситуація невизначеності, тривога, болісне розслідування поглибили стрес.  Стан здоров’я став погіршуватися, проте Олексій Марченко продовжує пошуки.

«Той барак в Оленівці зоветься «Барак 200» не тільки тому, що там хлопці загинули. Спочатку їх там було 200 чоловік але напередодні когось етапували. На момент вибуху там було 197 чи 195. Дмитро міг бути серед тих, кого вивозили», - каже Олексій. 

Вже згодом він знайшов того, хто допоміг йому накреслити схему, де було видно ліжко Дмитра. 

Весь час свого перебування у полоні Олексій Марченко розмірковував над долею сина. Виявилось, що напередодні вибуху його теж ніхто не бачив, так само на бачили і у донецькому шпиталі, куди вивезли поранених.

«Нікому не вір. Я теж був серед списків загиблих». Такі слова почув Олексій від одного «азовця», який вижив при вибуху.

«Нема тіла, тоді я буду вважати, що син живий!» - до такого висновку дійшов Олексій. Ця думка допомогла йому вижити у концтаборах на окупованій території.

Пошуки сина після обміну

18 жовтня 2024 року Олексій Марченко був обміняний. Звільнений оборонець Маріуполя проходить реабілітацію, лікує наслідки поранення але це все для нього залишається другорядним. Його основна мета – зрозуміти де зараз Дмитро.

Дружина Олексія з молодшим сином повернулася з Німеччини. Перша експертиза ДНК, яку запитувала мати Дмитра, показала 100% збіг, що доказувало що нібито хлопець загинув.  Але оглянути тіло експерти дозволили, запевняли, що треба брати та ховати, але Марченкі відмовилися.

«Не співпадали параметри. То тіло було 163 см зросту, а Дмитро – 187. Також розмір ноги був значно менший», - розповідає Олексій. Він впевнений, що ховати чуже тіло, тіло бійця, якого шукає мама чи дружина - просто абсурдно. Тим паче, якщо він тим самим підтвердить факт його смерті – Дмитра просто викреслять зі списків на обмін.

Родина Марченків не здавалась. Висновок другої експертизи у Гаазі був не такий безумовний. Збіг по ДНК був не такий достовірний. Це посилило сумніви Олексія. До того ж, його дивує факт, що одразу змінився слідчий СБУ, який вів цю справу.

Олексію довелось поспілкуватися з деякими обміняними бійцями, які казали, що чули прізвище «Пірса» спочатку у Донецькому СІЗО, а потім у СІЗО №2 міста Борисоглібськ, що у РФ.

Координаційний штаб також підтверджує факт того, що Дмитро Марченко живий та знаходиться у полоні.  

Фото документів, довідок, наказів, які збирає батько в пошуках сина

«Мене цікавить правда. Я – не впертий баран та розумію, що може статися що завгодно. Але ж все повинно бути згідно українського законодавства», - каже Олексій. Маріуполец розповідає, що військові частини наполягають на тому, щоби він визнав сина мертвим, тому вже є проблеми з виплатами грошового забезпечення на його ім’я.

Олексій говоре, що 27 березня військова частина в/ч 3057 через ТЦК сповістила його, що на підставі свого внутрішнього розслідування вони дійшли до висновку, що Дмитро загинув. Але ж нема постанови суду та інших доказів.

Тому Олексій Марченко продовжує сподіватися на те, що колись знов побачить сина в Україні та стисне його у своїх обіймах .

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

"Мені не соромно". Як боєць ТрО Максим Чумак вийшов із оточення у Маріуполі

Що сталося на Чонгарі 24 лютого 2022 року. Розповідає прикордонник Денис Рожнятовський, який 3 роки був у полоні