«Чорний Маріуполь». Як місто перетворилося на центр расової ненависті, - ФОТО, ВІДЕО

Маріуполь за останні півтора роки перетворився із мультикультурного міста у місто концентрації міжнаціональних конфліктів, расової нетерпимості і ненависті. Як це сталося і чому, що відбувається у Маріуполі зараз – про це і поговоримо.

Маріуполь завжди був мультикультурним містом. Так сталося тому, що на його теренах постійно відбувалися якісь масштабні переселення, великі пересування людей та народів. Звісно, далеко не завжди ці переміщення були добровільними. Часто вони супроводжувалися втратами, болем, кров’ю, але ми ж зараз говоримо не про причини, а про наслідки цього явища.

А наслідки такі. В Маріуполі сотні років проживали поряд українці (48% згідно з останнім переписом населення, який проводився у 2001 році), росіяни – 44%, греки – 4,3%, а також євреї, поляки, вірмени, білоруси, болгари, німці.

На початку 17 сторіччя в Кальміуській паланці на території сучасного Маріуполя основну частину населення становили українці. Згідно з даними Коша Нової січі, який цитують історики у своїх дослідженнях, росіян тут було менше десяти чоловік.

Коли у 18 сторіччі Катерина Друга вирішила покінчити із Січчю, вона почала витісняти українське населення із Надазов’я і переселила у Маріуполь греків, вірмен, грузинів – християн, які мешкали на кримському півострові.

Під час індустріалізації регіону в 19 сторіччі на цих теренах з’явилися німці, бельгійці. 

Після Другої світової тут оселилися українці, яких за домовленістю із Сталіним примусово виселили із Польщі.

Одним словом, національний склад завжди був багатим. Проте люди мирно уживалися один з одним, поки місто не захопили росіяни.

В травні 2022 року Російська федерація окупувала Маріуполь, перед тим на 80% знищивши місто. Люди, які виходили із підвалів, знаходилися в шоковому стані. Вони опинилися в геть новій реальності, де завжди поруч тепер – люди зі зброєю.

На початку окупації переважно цими людьми були чеченці. Вони ходили містом, перевіряли підвали, розправлялися з тим, кого підозрювали в зв’язках із ЗСУ і взагалі у симпатіях до України. 

І у людей чітко з’явилася прив’язка: чеченці – загроза.

Потім у місті стала з’являтися велика купа чужаків – в місто заїхали російські будівельники. Це сприймалося як велика відбудова. Але вже взимку 2022 року  у росіян закінчилися гроші, щоб оплачувати роботу власне будівельників-росіян, і вони почали масово завозити в Маріуполь росіян із азіатської частини Російської федерації. І тут у маріупольців, які насправді дуже погане мали уявлення про те, що таке сучасна Росія, відбувся як то кажуть розрив шаблону.

- Що ви тут у нас робите? Навіщо приїхали? Валіть у свій чуркостан.

- Ми приїхали із Росії у Росію – відповідали місцевим будівельники із Азії.

І ось це нова реальність, яку маріупольці досі прийняти не можуть. Бо вони ж хотіли у Росію, але Росія виявилась геть не такою, як вони собі її уявляли.

Перші конфлікти розпочались майже одразу через жінок. Бо ці «гості із Азії» стали чіплятися до дівчат, жінок і навіть літніх пані. Одна така пані з подивом отримала запрошення одружитися від східного чоловіка, який був вдвічі молодшим за неї.

«Таке враження, що цим азіатам дуже потрібно будь-яким чином залишитись у Маріуполі, ось вони і чіпляються до всіх», - розповідала 0629 ця жінка.

Але якими б не були мотиви, жінки в Маріуполі дійсно перестали почуватися у безпеці. І не тільки через домагання з боку чоловіків-азіатів, а і через відсутність будь-якої реакції з боку поліції.

«Только что видели на улице Зелинского возле 96 дома со стороны улицы где садик, чурки затолкали в машину двух наших мужчин предварительно избив ,чурки строители работают в 94 доме по улице Зелинского, в полицию не смогли дозвониться, не берут трубку».

«Люди, что это творится! Мне прямо на остановке какой-то чучмек предложил заняться сексом. У меня муж на войне, а я должна это терпеть? Мы мало натерпелись, чтобы еще и вот это терпеть?»

Ось такі повідомлення сталі з’являтися в соцмережах щодня.

Інша проблема, яка виникла із появою будівельників із азіатської частини Росії, - це житло. Будівельники стали селитися великими групами в квартири і практично знищували це житло. Напивалися, влаштовували дебоши, драки щодня.

Крім того, було багато випадків, коли ці будівельники вдень працюють на будівництві, а вночі обкрадають квартири маріупольців.

Зараз вони просто займають квартири маріупольців, які виїхали за межі міста. І це обурює містян.

Щодня протистояння лише зростає. Останнім часом в соціальних мережах все частіше стали з’являтися заклики до об’єднання чоловічої частини Маріуполя проти азіатів.

«По поводу понаехавшего быдла из Чечни, ребят:

1. Не сдавайте и не продавайте им жильё.

2. Не работайте на чурок. 

3. Не берите на работу чурок. 

4. Если вы молодой и буйный, знаете что делать с машинами из "95 региона", пусть твари знают, что им тут не рады. 

5. Организовывайтесь в отряды самообороны от этой гадости. 

Правда закрывайте лица, потому что, я вас уверяю, когда они вас режут, то "ничего странного не происходит, у них такие традиции, а когда вы их в ответ, то вы будете экстремистом, потому что не захотели тихо сдохнуть и отдать свою землю этой блевоте. Дольше молчите - больше будут резать и убивать, избивать женщин, как недавно на тысячке. А днровская "полиция",  будет искать кустик, за которым лучше спрятаться, чтобы господин чеченец случайно не ударил полицейского, ведь тогда полицейского задним числом уволят».

В Маріуполі стали з’являтись окремі Телеграм-канали нацистського толку, наприклад «Білий Маріуполь», які займаються розпалюванням міжнаціональної ворожнечі.

Ось які повідомлення на них з’являються.

«…Нам здесь жить. И если уже сейчас, полиция рекомендует "вечером женщинам без сопровождения не выходить", то что будет дальше? 

Их с каждым днём будет становится всё больше, если не показать, что им здесь не рады, при чём любыми путями. А уж если их ещё больше понаедет, то они легко и ваших жён заставят таскать свои хиджабы и прочие атрибуты чужой Мариуполю культуры. 

Поймите эти "представители мирной религии" действуют банально:

1. Когда их мало - "мы религия мира" 

2. Когда их уже больше - "мы требуем уважения наших традиций!" (Мариуполь сейчас здесь) 

3. Когда их становится большинство, то "вы будете жить по нашим правилам" 

Посмотрите на Чечню, которая "как бы Россия", но мужикам в шортах ходить нельзя. У них свои законы. А на наши законы эти беспредельщики чужеродные плевать хотели. Надеятся можно только на оставшихся местных, донецкие привыкли терпеть. Но никаких митингов, лучше тихие, но действенные методы».

Інший Телеграм-канал «Донецкая пехота» - там взагалі одні нацисти, які вважають вцілому Маріуполь  - великою проблемою для нових нацистів, а тому домагаються знищення міста разом із усім населенням.

«Проблема псевдо-исламского экстремизма и шариатских патрулей в ДНР возникает в первую очередь в Мариуполе. Куда российские строительные компании завезли тысячи дикарей.

Я жалею, что мы не уничтожили этот город полностью, как Попасную или Артёмовск, что мы не стёрли его с лица земли и пригрели там тысячи хохлов ждунов. А теперь там ещё и дикари джихаддисты. 

Надо бы оградить этот город колючей проволокой и окопать рвом. Возможно, одна проблема решит другую?».

Одним словом, цей конфлікт, який не просто міжнаціональний, а скоріше міжрасовий, у Маріуполі розростається. Дії окупаційної влади лише підкидають дрова у полум’я. Бо коли в такій ситуації конфлікту гауляйтер Маріуполя Моргун на День міста приймає делегацію із Чечні, це визиває лише ненависть у місцевого населення і без того травмованого цими безкінечними проблемами.

То що з цим робити зараз? І що з цим ми будемо робити після деокупаціїї Маріуполя.

Із цим питанням ми звернулися до політолога, кандидата наук Олександра Черепченко.

Він добре знає ситуацію у Маріуполі, бо сам пережив блокаду, дуже довго і складно вибирався із окупованого міста. Тому йому легше говорити і давати оцінку ситуації.

«Тут є декілька шарів цієї ситуації насправді. Справа у тому, що українське суспільство завжди було якщо не моноетнічним, то монорасовим. Навколо білі люди, з однією  культури. А наразі вони зіштовхнулися з усім різноманіттям світу, та ще й у ситуації, коли люди досі перебувають у шоці. Це нервозність, зайва нервова реакція на світ, який і так для них був незнайомим, а зараз вони відчувають і його агресивність. Тому агресія – це природня людська реакція. Що з цим робити? Ну суспільство має набратися досвіду співіснування з представниками інших культур. Але зараз, в умовах війни, навряд чи це взагалі можливо. Бо наразі саме представники іншої культури просто знесли їхнє місто, їхнє життя, їхню роботу, повбивали рідних, друзів. І цей фон не сприяє урізноманітненню думок, скоріше підіграває радикалізм.

То ми вже маємо проблему, і до закінчення війни я не бачу жодної підстави для її вирішення. І ця проблема, про яку ви кажете – це лише один із аспектів. Їх набагато більше насправді. Наприклад, переструктурування відносин у самому суспільстві від крайніх виразів доброзичливості один до одного, розуміння, бажання допомогти до прикладів абсолютного егоїзму, чого раніше ми ніколи не зустрічали у суспільстві. Принцип гри з нульовою сумою. Коли суспільство в спокійному стані, то воно розмірковує так: ну не можу я собі дозволити цю річ, ну то й не треба мені, можливо пізніше. А зараз у суспільстві діють інші правила. Як було в Маріуполі навесні минулого року? Якщо я не отримаю цю воду зараз, я загину, або мої рідні загинуть. Поведінка: «Вода зараз будь-якою ціною, і мені байдуже на все»  - це і є гра з нульовою сумою. І це рятувало. Але зараз це стало допустимою моделлю поведінки у суспільстві. Ця модель поведінки не зникла разом із бойовими діями. Все, що потрапляє нам у мозок, воно там і живе надалі. Ось з цим можна буде боротися, можна щось вирішувати. Але треба буде доводити людині, що знову можна жити за правилами гри з ненульовою сумою. Ти не загинеш без цього літру води. Треба буде заново пояснювати,  що проблеми вирішуються інакше. Є проблема – і вона вирішується у суспільстві. 

А от після війни ми будемо мати інші приклади, коли люди інших національностей, іншої культури прийдуть на допомогу, вони вже допомагають, але поки триває війна про це мало що відомо. Тому після війни люди будуть бачити інші, позитивні,  приклади, і почнуть думати, що іншість – це не загроза, це можливості».

Але все це буде можливим лише після війни.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube