Світлана Величко. «Як я пояснюю німцям, чому не можу повернутись у Маріуполь»

Маріупольчанка Світлана Величко після блокади Маріуполя опинилася у Німеччині і намагається відбудувати там своє життя. Вона багато спілкується з німцями. І останнім часом у неї все частіше стали запитувати, а чого вона не повертається до Маріуполя, адже росіяни "так красиво" там все "відбудовують".

В своєму блозі на 0629 Світлана розповідає, що саме вона каже німцям, і пояснює всім нам, чому насправді без деокупації повертатися у Маріуполь неможливо.

Коли мене питають в Німеччині (німці, чи будь-хто, хто живе в Німеччині зараз), чому я не можу повернутись в окупований росією Маріуполь, я відповідаю: бути українцем на окупованих росією територіях України - це все рівно, що бути євреєм в Німеччині часів 1933-1945 років.  Ви б поїхали?

Насправді такі розмови (про повернення в окуповані росіянцями міста), дають нам, біженцям, додаткові механізми боротьби з російською пропагандою. Ці питання є в голові у людей, які мешкають в різних країнах на Заході, які приймають біженців з України. Питання ці щось або хтось сформував (наприклад, гарна «картинка»  відбудови того ж Маріуполя).  Я живу у Німеччині, де люди мають доступ до російської пропаганди. З іншого боку, вони бачать нас, українців. Досить часто «біженці»  з окупованих територій самі дають привід ставити їм такі питання: російська мова, російська церква, традиції, російські фільми та музика.  То що нас відрізняє? 

Німці не розуміють, в чому різниця, чому, якщо ми такі схожі, ми не можемо прийняти окупацію, чому для нас російська «відбудова» не виглядає переконливою, а повернення до Маріуполя залишається неможливим, поки там керують росіянці.

Добре, що можна розказати, пояснити, чому НІ. Ми, українські біженці, маріупольці,  - це живі новини, це живий приклад. 

Закатовані за українську позицію, за те що, вони визначають себе українцями в Мелітополі, Бердянську, Маріуполі, не зможуть про це розповісти. Як і ті, хто був закатований в Донецьку, Луганську та Криму за ці 10 років.  А ми – можемо.

Російська пропаганда продовжує показувати і говорити «про дружбу, равєнство, братство». І нам доводиться пояснювати, чому це фейк.

До речі, повернутись зараз в Маріуполь не так і просто. Прилетіти ти маєш виключно літаком в аеропорт Шеремет'єво, де твій телефон і будь-які згадки твого імені, прізвища, соціальні мережі будуть годинами перевіряти на наявність «українського сліду». Встановлена на розкладці українська мова, пасхальна листівка українською, фото поруч з українським прапором, переписка з кимось українською, українська музика - стають приводом для штампу «запрєт в'єзда в РФ на 30 лєт». Тобто країна-окупант забороняє тобі потрапити в ТВІЙ дім! 

І тому приклад геноциду євреїв в часи 1933-1945рр - дієвий! Бо німецьке суспільство його визнало, розплатились за це і робить багато, щоб геноцид не повторився (тисячі людей на протестах проти партії AFD це підтверджують).  Німецьке суспільство це добре розуміє.

Порівняння з геноцидом євреїв у Другу світову дієве і в розмовах з тими, хто топить за «рашку», відстоюючи совок як головного борця з нацизмом. Останніх таке порівняння заганяє в кут, і їм доводиться озиратись і виправдовуватись.

…Дійсно, реалії України такі, що для багатьох мігрантів немає протиріччя з окупантами у релігії, мові, традиціях. Отже в чому тоді біда повернутись в окуповане місто, якщо в ньому не ведуться бойові дії? – дивуються деякі європейці.

На мою думку, коли ти живеш в тоталітарному світі і не згоден з такою системою, ти все одно помираєш - або фізично (в боротьбі із системою), або духовно – доживаючи дні, знищуючи свою ідентичність. Ось чому повертатись неможливо.

Але саме це важко пояснити іноземцям.

Більше блогів ЧИТАЙТЕ ТУТ