Як у Маріуполі народжувався спротив. Історія боротьби, - ФОТО, ВІДЕОІНТЕРВ'Ю

«Пан Євгеній, ви ж хотіли «русский мир», як, мабуть, більшість тих, хто живе в донецько-луганській області...». Таке повідомлення нещодавно отримав відомий маріупольський фотограф, активіст, учасник проукраїнського руху в Маріуполі Євген Сосновський. І він такий не один. «Постріли в спину» від своїх отримують тисячі маріупольців, які бігли від війни і російської окупації. Щоденно люди зі Сходу вимушені доводити, що вони не заслуговують на такі докори, що вони не менше українці, ніж їхні співвітчизники. Політика розколу країни, яку проводили деякі представники української влади, має ефект і досі, попри роки страшної війни.

Легко бути українцем у Тернополі або Дрогобичі, коли зростаєш і живеш в цілковито українському середовищі. Спробуй бути українцем серед зросійщеного простору,  висловив думку публіцист Павло Казарін у своїй книзі «Дикий Захід Східної Європи». Він писав про Крим, але це і про Схід.

Кожен з тих, хто роками жив під дією російської пропаганди, російської культури і ворожого проросійського впливу з боку власних політиків, але попри це обрав для себе Україну, – справжні герої. На жаль, героям сьогодні важче за інших. Бо замість квітів їм дарують докори «ви всі хотіли до Росії…».

Не всі хотіли. Не всі сепаратисти. Тисячі людей у Маріуполі боролися проти російської агресії набагато активніше, ніж їхні співвітчизники в інших областях, просто тому, що бачили обличчя «руського міру» не описово, а от прямо реально. Це тривало і в інших містах Донеччини, але сьогодні ми розповімо про те, як спротив народжувався у Маріуполі.

Український протестний дух завжди жив Маріуполі, у вільних Приазовських степах

Перший синьо-жовтий прапор підняли над будівлею міськради саме у Маріуполі ще до проголошення незалежності України.

Маріуполець Костянтин Кравченко пригадує, як ще у 1989 році, будучи студентом другого курсу Жданівського металургійного інституту, з друзями вийшов на парад 7 листопада в студентській колоні і тримав в руках жовто-блакитний прапор. Він зміг пройти лише декілька десятків метрів – від підземного переходу до Будинку зв'язку, його оточила міліція і вивела з колони. 

«Дякувати «Перебудові», мені не висунули жодного звинувачення, лише забрали прапор. Члени РУХу тоді стояли на вулиці Казанцева з плакатами, і вони були в вражені моїм вчинком», – пригадує Кравченко.

Подібні акції спочатку були поодинокими, і у багатьох складалося враження, що місто, в якому мешкають переважно працівники великих підприємств, повністю залежне від своїх роботодавців та взагалі не здатне на протест. Проте, 2012 рік показав, що у суспільстві відбувались поступові, але тектонічні зсуви.

Колишній мер Маріуполя Юрій Хотлубей в інтерв’ю 0629 казав, що вважає 2012 рік дуже важливим в історії Маріуполя, тому що саме тоді поодинокі протести, які відбувалися у різні часи у місті, нарешті сформувалися у потужне громадянське суспільство.

«Я вважаю, що за силою громадського руху Маріуполь набагато обійшов Донецьк. Жданов перейменували в Маріуполь, коли ще ні про які перейменування в СРСР і не йшлося, виключно завдяки людям. А потім 2012 рік, коли зародилася нова хвиля громадського руху. У Маріуполі процеси демократизації йшли набагато активніше, ніж у Донецьку. Так, за рівнем свободи та демократичних процесів маріупольцям далеко до жителів Брюсселя чи Парижа. Але, в принципі, це вже були не радянські люди. Не той народ, який був вишколений та ходив строєм. Люди ставали рушійною силою змін. У Маріуполі люди були відправною точкою, коли домагалися перейменування, коли скидали неугодних секретарів міськкому, закривали аглофабрику у 2012-му та захищали Маріуполь 2014-го», – наголошував Юрій Хотлубей. 

«Дайте кисню!»

Екологічні протести 2012 року тривали майже рік. Їх викликало дуже різке погіршення стану повітря у місті. 

«Маріуполь ніколи не був екологічно чистим, але після зміни власника Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча (Рінат Ахметов викупив контрольний пакет акцій ММКІ, – прим.0629) на заводі щось сталося. До цього додалися проблеми на азовстальській аглофабриці, коксохімі. Ми просто в один день всі побачили повітря, смог впав на Маріуполь. І це була не разова аварія – це відбувалося майже щодня», – пригадує лідер руху «Дайте кисню!» Максим Бородін.

Дітей в дитячих садочках не виводили вдень на прогулянки. В школах переносили заняття фізкультури з вулиці – до спортзалів. Працівники конверторного цеху ММКІ розповідали, що не можуть працювати у другу та нічну зміни через смог – їм просто немає чим дихати. Всі очисні установки відключалися.

Ситуація стала настільки страшною, що на протестні мітинги за чисте повітря стали виходити навіть працівники заводів – попри загрозу звільнення. 

«Спочатку акції були невеликими. Люди не вірили в їхню ефективність. Але ми не зупинялися. І ось нарешті в листопаді 2012 року стався прорив – на площу Свободи вийшли більше 5 тисяч людей. Ми не очікували такої кількості людей, і нам терміново довелося додруковувати листи для збору підписів – їх просто не вистачило», – пригадує лідер екологічної ініціативної групи «Дайте кисню» Максим Бородін.

Він підкреслює: ця акція стала можливою завдяки тому, що сотні людей включилися в її організацію. Люди самі роздруковували листівки, наліпки. Заклики вийти на мітинг роздавали у магазинах, на автозаправках та кінотеатрах. 

Мітинг був конструктивним. Чи не вперше ініціативна група взяла на себе відповідальність не просто покричати в мегафон, а скласти чіткий перелік вимог – дуже розумних вимог – до Ріната Ахметова. І заводи змушені були реагувати.

За результатами мітингу були зупинена аглофабрика комбінату «Азовсталь», а потім і мартеновський цех, які були основними джерелами викидів для центру міста.

«Ми, я маю на увазі громаду, чи не вперше відчули, що можемо бути сильними і можемо впливати на процеси. Попереду ще було багато боротьби. Але той досвід єднання, який ми отримали у 2012 році, став дуже важливим не тільки в моменті, а і наперед. У 2014-му році ми знову об’єдналися. Але вже перед іншою загрозою – російською агресією», - каже Максим Бородін.

2014-й. Початок

Марія Подибайло, одна із засновниць організації «Новий Маріуполь» і лідерка маріупольського спротиву, пригадує свій стан у 2014-му, який був схожий з тим, що переживали тисячі інших людей у Маріуполі. Це був страх і самотність. 

Фото Євгена Сосновського

«Росія тоді застосувала свою улюблену тактику залякування. Багатьом людям, які тримали Україну в серці, в той момент здавалося, що вони одні, заперті стінами своєї квартири, а всі інші чекають Росію. І люди від того раптом припинили розмовляти один з одним. На всяк випадок, а раптом щось трапиться. І це було страшно. 

Моя особиста історія тих часів – це мої близькі друзі Степнови, Спартак і Наталія. Спартак Степнов мені сказав якось, що у нього в будинку, в під’їзді, де він мешкав, всі чекають на Росію. І лише їхня родина за Україну. І я сказала йому: стоп! В мені включилася в той момент людина, яка роками вивчала суспільну думку, в мені включився соціолог. І я Спартаку відповіла: почекай, а ти точно знаєш позицію своїх сусідів? Ми не вивчали її, не питали їх. Ми не знаємо, що вони думають насправді. Так, я також інколи відчуваю на собі тривожні погляди сусідів. Але я не знаю їхню причину. Давай краще подумаємо, а куди прийдуть люди, які мають близьку до нашої з тобою позицію? Де вони її зможуть висловити? За ким вони підуть? Де вони зберуться? Хто може бути їхнім лідером? 

Зараз у них немає такого місця. Ми маємо створити таку силу. Ось що я тоді сказала. Так народилася ідея «Нового Маріуполя», – пригадує Марія Подибайло.

Наталія та Спартак Степнови, джерело фото - Фейсбук С.Степнова

І виявилося, що організація потрібна. Неочікувано з’ясувалося, що людей, для яких Україна має цінність, у Маріуполі багато. І те жахливе відчуття самотності у ворожому оточенні одразу зникло. 

«Люди потягнулися до «Нового Маріуполя». Спочатку заходили озираючись, боялися переслідувань, потім все сміливіше. Приносили гроші, речі. І ніхто тоді не просив писати у звітах «дякую такому-то за допомогу». Частіше люди хотіли залишитись невідомими», – розповідає пані Марія.

"Новий Маріуполь". Робоча зустріч. 2014 рік, фото - Фейсбук "Нового Маріуполя"

Структура «Нового Маріуполя» була простою і зрозумілою. Організація – не лідерського типу, тому що лідера легко дискредитувати, і разом з ним легко знищити і всю організацію. Тому кожен обирав свій напрямок роботи і працював. Так у «Новому Маріуполі» з’явився медичний напрямок (це не тільки допомога з ліками, але і догляд за пораненими у військовому шпиталі), «кікімори» – група дівчат, які плели маскувальні сітки, Самооборона, яка потім стала продовженням Територіальної оборони, волонтерство – безпосередня допомога військовим навколо Маріуполя.

Ніхто не писав ніяких заяв на вступ до організації. Але сотні людей щодня приходили і робили свою маленьку справу. За оцінками Марії Подибайло, за час активної діяльності «Нового Маріуполя» через організацію пройшли тисячі людей. Тисячі!

«Я рахую не тільки тих, хто безпосередньо брав участь у діяльності організації, а беру до уваги всіх, хто брав участь у наших акціях. Бо це важливо, в цьому і є суть організації.

Маріупольці здивували мене у 2014 році. Була велика честь знаходитися серед них. Вони здивували не тільки мене – вони здивували світ. Ніхто не очікував такої реакції».

Марія Подибайло вважає, що після звільнення Маріуполя у 2014-му і у суспільстві, і у владних кабінетах всі якось занадто швидко заспокоїлись. Багато хто вирішив, що патріотичні заходи, вишиванкова хода – це вже і є остаточно наша перемога. Але 2022 рік показав, скільки насправді лицемірів було серед тих, хто побачив у проукраїнському русі ситуативну вигоду для себе.

«Я можу спокійно говорити на цю тему, тому що звикла у своєму житті відповідати в першу чергу за себе, за свої вчинки. У своїх друзях я жодного разу не помилилась. Але серед тих, хто багато допомагав організації, хто був поруч у роботі, зрадники є. Юрій Тернавський, Анжела (Тимченко – прим.0629), Валера Авер’янов… Я вважаю їх зрадниками, тому що вони заявляли одну позицію, а потім виявилось, що можуть зраджувати тим цінностям, які демонстрували. Це наш слабкий ланцюг. Тому я думаю, що до таких людей після звільнення Маріуполя має бути окреме ставлення. Так, є закон. Але є і ми. І ми не дозволимо, щоб раптом хтось з них знову надумав перевзутися і залишитися у місті. Думаю, вони будуть їхати з Маріуполя з обозом окупантів. У людей, на жаль, дуже коротка пам’ять. Але ми маємо зробити так, щоб про таких людей ніхто нічого не забув», – підкреслює Марія Подибайло.

Для неї дуже важливо, щоб ці люди, які зраджують країну і своїх колишніх однодумців, не були обличчям Сходу на майбутнє.

«Мені колись Юрій Андрухович казав, ну ось ти така, патріотична, одна тут. То чого ти залишаєшся? Просто їдь звідси. А я йому відповідала: ти сам приїдь, просто подивись, які тут є люди, щоб зрозуміти. І він потім приїжджав у Маріуполь, спілкувався, виступав. Ось це важливо. Ось такі люди можуть допомогти українцям позбавлятися стереотипів, які заважають нам єднатися навколо майбутнього України».

Один із антипутінських, антиросійських мітингів у Маріуполі. Фото Євгена Сосновського

Марія Подибайло не просто вірить в те, що Маріуполь знову стане українським – вона це знає напевно. І єдина мольба, яку вона зараз посилає у Небо, щоб це сталося без бою. 

P.S. Нижче – повне відеоінтерв’ю з Марією Подибайло, засновницею маріупольського спротиву, а зараз військовою Збройних Сил України. У ньому вона розповідає про зрадників, про крадіжку бренду «Новий Маріуполь» колаборантами, про сенси, які вони з колегами вкладали в назву «Новий Маріуполь», про діяльність маріупольської влади зараз та необхідність підтримувати маріупольське земляцтво. Додивіться відео до кінця – там найцікавіше!

P.S.P.S. Цією публікацією ми не ставили задачу розповісти про всіх-всіх маріупольців, які брали участь у спротиві російській агресії. Це такий обсяг інформації, який вартий книги, а не невеличкої статті на сайті. Окрім "Нового Маріуполя", в місті народжувались і активно діяли близько 10 інших організацій, серед них - "Маріупольська дружина", "Самооборона Маріуполя", "Східна брама" та інші, а також десятки волонтерів, які не входили в жодну організацію. З великою вдячністю за український Маріуполь - кожній з них, кожній людині, якій було не байдуже, в якій країні жити. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Не бидло заводське». Як українська еліта руйнувала найпоширеніший міф про Донеччину, - ФОТО, ВІДЕО

ОУН у Маріуполі. Як влада намагалася приховати правду, - ВІДЕО, ФОТО

Хто нагодує Донеччину? Як регіонали створили міф, в який самі ж і повірили