Що сталося на Чонгарі 24 лютого 2022 року. Розповідає прикордонник Денис Рожнятовський, який 3 роки був у полоні

24 лютого 2022 року. Початок повномасштабної агресії РФ. Хтось у цей час був удома, хтось на позиціях у Донецькій та Луганській області. Наш сьогоднішній герой, прикордонник 79-го загону Херсонської області Денис Рожнятовський ніс у цей день службу на Чонгарі. Він був одним із тих, хто разом з побратимами прийняв перший масований удар окупантів. Про те, що відбувалося того дня на кордоні з Кримом, і що йому довелося пережити у полоні, Денис розповів 0629.сom.ua в ексклюзивному інтерв'ю.

1.

Денис Рожнятовський народився 1998 року в селі Стрілкове, що на Херсонщині. Його батько був співробітником  колишнього київського «Беркуту», мама також має офіцерське звання.  Але Денис не мріяв про службу. Після закінчення школи він  вступив до технікуму на рибовода, а потім навчався заочно в Аграрному університеті.

У 2017-му він пробував вступити до війська на контракт, але не вийшло, тож Денис поїхав на роботу до Чехії, а після повернення влаштувався працювати рятувальником на пляж. Це був період, коли в житті хлопця виникли перші серйозні стосунки та гостро постало питання, як заробити грошей, розбудовувати спільне життя. Тому у 2021 році він підписав контракт із Державною прикордонною службою України.

Денис Рожнятовський завжди любив авто, тож хотів обійняти посаду водія. Але вакансій не було, і йому запропонували стати тимчасово кінологом.

 «Собак я завжди любив. Потрібно було спробувати щось нове для себе, тож я погодився», - згадує Денис.

Так він і став кінологом. Денису видали державного службового собаку на прізвисько Джилі породи малинуа. Це була проблемна, 10-місячна, психологічно сформована тварина з масою хвороб.

«Її треба було перевиховувати, соціалізувати. Вона всього боялася, не бачила тепла та турботи», - згадує Денис. Він забрав собаку додому, зробив вольєр і вже першого дня Джилі та новий господар спали в одному ліжку.

«Мама зайшла до кімнати, а Джилі стала на неї гарчати. Ми навіть добу не були знайомі, а вона мене вже почала захищати. Це було кохання та відданість з першого погляду», - розповідає прикордонник.

Джилі виявилася дуже здібною, а Денис Рожнятовський – добрим учителем. Все навчання проходило легко та просто. Джилі швидко навчилася знаходити наркотичні речовини, а потім і тютюн. Працювала завжди без помилок і стала найкращим собакою в загоні, тому вони завжди разом виступали на всіх показових заходах і служили на Чонгарі.

2.

Тривожні настрої  на кордоні відчувалися з середини лютого 2022 року. Тоді надійшов наказ опитувати українців, які перетинають кордон, чи бачили вони скупчення російської техніки.

«Одного разу таксист з круглими очима розповів мені, що за 40 км від Джанкоя бачив понад 160 одиниць техніки. Я передав інформацію, мене похвалили. На цьому все», – згадує Денис.

Командування очікувало озброєні провокації з боку РФ 22 лютого. У цю зміну усі прикордонники ходили у засобах індивідуального захисту. На посилення прибули морські піхотинці. Прикордонникам дали інструкції, що якщо атака відбудеться, міст повинен буде підірваний, а прикордонники мають бути евакуйовані автобусом до ЗСУ та чекати на подальші накази. Але 22 лютого нічого не сталося, і  наступного дня надійшов наказ усім зібратися у відділенні.

«Я прийшов додому взяти їжу та цигарок. Сказав матері, щоб вона виїжджала кудись у глиб країни, але мене ніхто не слухав», - розповідає Денис. 

У фатальний день на зміну мав виходити не він, але у напарника помер пес і тому на чергування пішов Денис.

«Коли росіяни несподівано не пропустили на свій бік одного чоловіка, який проходив КПП, це стало тривожним сигналом. Потім вони почали вимикати світло на своєму боці. Ми почули гул техніки, яка вишукувалася у бойовому порядку», - розповідає Денис Рожнятовський. 

Прикордонники продовжували спостереження. О 2-й годині ночі у цивільного населення поблизу кордону почалася паніка. Що її викликало, було не зрозуміло. Але потоки людей рушили у бік окупованого Криму. 

Потім прикордонники помітили групу ДРГ, яка пересувалася поблизу мосту. Українські військовослужбовці посіли позиції у траншеях.

3.

О 4.45 над позиціями прикордонників на Чонгарі завис дрон.

«Старший скомандував: «До бою! Повітря!» і по нам стало «прилітати», – каже Денис Рожнятовський. Заставу обстріляли з «Градів» та мінометів. Прикордонники, які ніколи не були в боях, були розгублені. 17 людей забігли до бліндажу, а командир почав зв'язуватися телефоном з командуванням і просити подальших інструкцій.

Денис Рожнятовський каже, що морські піхотинці частково покинули свої позиції, а прикордонникам  дали команду евакуюватися до автобуса, до якого треба було бігти 300 метрів відкритою місцевістю.

«Ми бігли, а повз нас летіли трассери та кулі. Я біг зі своїм собакою. Одне «жало» дуже близько пролетіло повз мою ногу. Я побачив наш КПВВ, він  палав», - каже Денис.

Однак, як виявилося пізніше, всі шляхи до відступу були відрізані. На дистанції крику прикордонники побачили силуети людей і подумали, що це свої. Однак це виявились вороги.

«Росіяни наказали нам лягти та покласти руки за голову. Я подумав, що зараз хлопці розберуться і все буде гаразд, ми разом відійдемо до своїх. Але коли мені в голову уперся ствол і я почув: «Так это же хохлы» я зрозумів, що ні. Я був у ступорі. Було відчуття, що все це відбувається не зі мною», – розповідає Денис Рожнятовський. Прикордонників взяли в полон найманці ПВК «Вагнер».

Полоненим наказали зняти броню. Трохи побили ногами на землі, стали ображати та стріляти над головами. Потім почали загрожувати розчавити інженерною машиною. Денис побачив, що автобус, на якому вони мали евакуюватися, вщент  розстріляний, росіяни обстрілювати цивільні машини, які бачили поруч.

«Я здивувався, але один вагнерівець ввічливо попросив у мене мій шеврон. Відмовити було б не варіант», - розповідає Денис.

Весь цей час вірна Джилі була поряд зі своїм господарем, кидалася на ворожу техніку та гавкала. Прикордонник зізнається, що дуже боявся, що його просто застрелять, але бійця лише змусили зняти з собаки нашийник та відігнати від КАМАЗу, куди вантажили полонених.

4.

Денис Рожнятовський пройшов через багато офіційних та не офіційних місць утримання українських військовополонених. Спочатку всіх захисників Чонгара вивезли на невідому «заброшку», де поставили до стінки і почали імітувати розстріл. Грубо допитали, але потім нагодували. Потім допит та знущання продовжились на російському пункті пропуску. Росіяни на камеру змушували звертатися до  ЗСУ із закликами скласти зброю, «засипали» дезінформацією про взяття Києва, але продовжували запевняти, що ми братські народи.

«Потому прийшов якийсь ФСБшник у балаклаві. Став кострубато бити нашого командира. Російська жінка-паспортистка намагалася заступитися, але сама отримала кілька разів по обличчю від співробітника спецслужби», - розповідає Денис.

Полонених повезли спочатку до одного, а потім до другого гуртожитку в Джанкої. Потім закували у наручники та етапували через аеропорт Сімферополя до Бєлгородської області.

«Російський військовий тоді сказав, що наш шлях додому буде дуже довгим. І тут він не збрехав», - каже Рожнятовський.

Прикордонників привезли до наметового концтабору та посадили на коліна. За будь-який рух без команди загрожували розстрілом. «Я реально подумав, що я у Сибіру. -22 на вулиці і катування. Свій бушлат я віддав пораненому, було дуже холодно», - згадує Денис.

Далі він пройшов через СІЗО у Старому Осколі та колонію у Волуйську. Періодично виводили на допити і через радіо почала доходити інформація про те, що війна йде, Маріуполь б'ється в оточенні, а крейсер «Москва» потоплений. Стало трошки легше на серці.

Рожнятовський потрапив до тієї партії полонених, яку переодягли в піксель і сказали, що вони їдуть на обмін. Однак то був обман. Українських воїнів етапували до Таганрогу столипінськими вагонами, де на них чекала дуже жорстка «прийомка» чеченського спецназу.

«Там я був два тижні. Потім мені сказали, що мене везуть у ДНР і там судитимуть і швидше за все присудять страту. Я подумав, що ось і кінець. Якщо в Росії все так, то на окупованих територіях повне безправ'я і можна справді чекати на що завгодно», - так пригадує  свої відчуття того часу прикордонник.

Однак цього разу, в  Оленівці, Дениса не били, а просто тримали у камері штрафного ізолятора у жахливих побутових умовах. Там він став свідком трагедії, яка отримала сумно відому назву «Барак 200».

«1 серпня 2022 року мене етапували до Горлівки. Привезли останнім автозаком уночі та сильно не били. Думав, пронесло. Однак на ранок, прийшли всі зміни інспекторів і довелося пережити повноцінну «прийомку», на рівні з Таганрогом», - каже Денис.

Він каже, що постійно знаходився у пригніченому стану.

 «Пригноблювало все. Я не знав, де моя рідня. Думав, що вони окуповані. Не бачив масштабних обмінів. Дезінформація та поведінка інспекторів. Все це давило. Я ніколи не був особливо сміливою людиною, і мені було важко», - відверто зізнається прикордонник. 

Однак він каже, що поряд були люди, які надихали його своїм патріотизмом, стійкістю та творчістю. Це піднімало дух і гартувало життєстійкість.

«Я бачив тих, хто пройшов Маріуполь. Бачив людей, які взяли зброю в руки, не будучи військовими. Бачив «азовців», про яких раніше лише чув. Це великі сильні люди, яких не зламали жодні обставини... Напевно, часом я давав слабину і так не треба було поводитися. Але це мені буде уроком», - каже Денис Рожнятовський.

5.

Після Горлівки Дениса відправили до Торця. Однак там сталося те, чого він побоювався найбільше – етап до Бійську. Про цей період він говорить дуже мало і неохоче. Коли з Алтаю його везли на обмін, хлопець не вірив.

 «Я, як песиміст, був упевнений, що ми їдемо до Мордовії, де  режим ще суворіше. Почав вірити в обмін лише тоді, коли побачив автобуси на білоруському кордоні», – розповідає Денис.

Довгий шлях додому прикордонника Рожнятовського завершився 5 лютого 2025 року. Наразі він перебуває у Києві на реабілітації і каже, що часом досі не вірить у те, що він знову в Україні.

«Мені здається, що зараз хтось просто вдарить по голові і цей сон обірветься», - каже він.

Денис отримує масу пропозицій щодо продовження служби і поки що не прийняв точного рішення, залишатися чи ні. Впевнений в одному, що в колишньому місці служити не буде, але дуже хоче бути корисним своїй країні.

«Мене зсередини шкребе, коли я дивлюся, як хлопці зачищають посадки та штурмують дома. Мені стає соромно, що я тут, а вони там. Я дивлюся на плакати 3-ї штурмової бригади в метро і хочеться подзвонити і сказати: «Я готовий. Зробіть із мене рекса!» - каже Денис.

Він упевнений, що майбутня війна – це війна технологій, тож замислюється над навчанням управління безпілотними ударними системами.

Часто він думає про помсту. Деякі односельці хлопця загинули, а деякі товариші по службі досі перебувають у полоні.

«Я згадую, як мене зустрічали на обміні. Я, звичайно, фантазував про те, як це буде, але не думав, що буде так тепло. Багато людей, спецслужб, прапори…  Наче я герой і врятував цілий світ. Але ж я не зробив нічого такого. Заради всіх цих людей не страшно воювати та померти», - каже Денис Рожнятовський.

P.S. Батьки Дениса зараз перебувають на території вільної України. Однак вівчарка Джилі, вірний друг хлопця, досі на окупованій території і він дуже хоче її витягнути звідти, але поки не знає як.

ЧИТАЙТЕ нас в Телеграм-каналі Маріуполь 0629

НАДСИЛАЙТЕ свої повідомлення в Телеграм-бот 0629

ОБГОВОРЮЙТЕ новини в нашій групі Фейсбук - Маріуполь Місто-герой

ДИВІТЬСЯ нас на YouTube